Романтизм як літературний напрям виникає на межі XVIII і XIX століть, в епоху переходу від феодального ладу до буржуазного. Становлення романтизму в літературі відбувається під час і після Французької буржуазної революції 1789-1794 років. Ця революція стала найважливішим моментом в історії не тільки Франції, але й інших країн. Значення історичного досвіду Французької буржуазної революції для XIX століття дуже велике. Крах феодально-дворянського світу торжество нових соціальних відносин викликали важливі зрушення у свідомості людей.
Як ідейно-художній напрям, романтизм відбив розлад мрії і дійсності, породжений сукупністю соціально-політичних причин, характерних для рубежу XVIII-XIX століть. У романтичному мистецтві проявилися незадоволеність результатами Французької революції, розчарування в буржуазній цивілізації, у соціальному, політичному і науковому прогресі, в ідеології просвітителів, чиї ідеали й обіцянки не могли бути реалізовані в буржуазному суспільстві.
Романтизм – прагнення до природного, викликане бажанням романтиків порвати з нормами, приписами класицизму, який різко розмежовував високий і низький стилі, трагічний і комічний. Умовним класичним нормам романтики протиставляли «життєву правду», проте її слід було зображати з максимальною виразністю і «екстравагантністю». Істотні особливості романтичного світовідчуття проявилися в етиці бунтарської індивідуальності, іронічній самооцінці, запереченні філософії, створенні нових уявлень про народності і історизми. У центрі романтичного мистецтва перебуває особистість, спрага зрозуміти закони суспільства і змінити їх. Ідеалом романтичної особистості стає свобода, хоча вона веде до загибелі. Характерними стилістичними прикладами романтизму стають гротеск і іронія.
У романтиків були різні філософські та політичні переконання та естетичні смаки. Особливості романтичного мистецтва є переважання в ньому суб’єктивно-ліричного початку і зображення духовних переживань особистості. Романтична лірика – це, переважно, лірика настрою. Новаторство романтизму полягає в полеміці з основоположними ідеями просвітницької естетики. Романтики відстоювали свободу поета в оригінальному художньому образному вираженні своїх думок і почуттів. Визнаним вождем європейського романтизму був Байрон. Протиріччя часу породили парадокс позицій, які і займав Байрон.
Основний мотив свого часу, мотив розчарування Байрон висловив в образі загадкового, зануреного в нудьгу героя, що отримав назву байронічного. Епоха Байрона не завершилася з його смертю.
Демократичні ідеї пізнього романтизму знайшли вираження у творчості Гейне. Особливе місце займав і Гофман. Письменник відмовлявся від багатьох ілюзій, властивостей романтизму
Романтизм як літературний напрям виникає на межі XVIII і XIX століть, в епоху переходу від феодального ладу до буржуазного. Становлення романтизму в літературі відбувається під час і після Французької буржуазної революції 1789-1794 років. Ця революція стала найважливішим моментом в історії не тільки Франції, але й інших країн. Значення історичного досвіду Французької буржуазної революції для XIX століття дуже велике. Крах феодально-дворянського світу торжество нових соціальних відносин викликали важливі зрушення у свідомості людей.
Як ідейно-художній напрям, романтизм відбив розлад мрії і дійсності, породжений сукупністю соціально-політичних причин, характерних для рубежу XVIII-XIX століть. У романтичному мистецтві проявилися незадоволеність результатами Французької революції, розчарування в буржуазній цивілізації, у соціальному, політичному і науковому прогресі, в ідеології просвітителів, чиї ідеали й обіцянки не могли бути реалізовані в буржуазному суспільстві.
Романтизм – прагнення до природного, викликане бажанням романтиків порвати з нормами, приписами класицизму, який різко розмежовував високий і низький стилі, трагічний і комічний. Умовним класичним нормам романтики протиставляли «життєву правду», проте її слід було зображати з максимальною виразністю і «екстравагантністю». Істотні особливості романтичного світовідчуття проявилися в етиці бунтарської індивідуальності, іронічній самооцінці, запереченні філософії, створенні нових уявлень про народності і історизми. У центрі романтичного мистецтва перебуває особистість, спрага зрозуміти закони суспільства і змінити їх. Ідеалом романтичної особистості стає свобода, хоча вона веде до загибелі. Характерними стилістичними прикладами романтизму стають гротеск і іронія.
У романтиків були різні філософські та політичні переконання та естетичні смаки. Особливості романтичного мистецтва є переважання в ньому суб’єктивно-ліричного початку і зображення духовних переживань особистості. Романтична лірика – це, переважно, лірика настрою. Новаторство романтизму полягає в полеміці з основоположними ідеями просвітницької естетики. Романтики відстоювали свободу поета в оригінальному художньому образному вираженні своїх думок і почуттів. Визнаним вождем європейського романтизму був Байрон. Протиріччя часу породили парадокс позицій, які і займав Байрон.
Основний мотив свого часу, мотив розчарування Байрон висловив в образі загадкового, зануреного в нудьгу героя, що отримав назву байронічного. Епоха Байрона не завершилася з його смертю.
Демократичні ідеї пізнього романтизму знайшли вираження у творчості Гейне. Особливе місце займав і Гофман. Письменник відмовлявся від багатьох ілюзій, властивостей романтизму