Війни — це породження зла. Людського зла. Поєднання слів "людина" і "війна" суперечить усім людським законам добра. Але війни — це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення.
Ллється кров у Чечні і Косово, у Сьєрра-Леоне й Ольстері, у Палестині й Ізраїлі... І скрізь гинуть чиїсь батьки, чоловіки, брати, сини... Іде по усьому світові нова війна, ім'я якої — тероризм. У ній узагалі немає ніяких правил. Воюють не солдати проти солдатів, а злочинці проти всіх, не виключаючи дітей і жінок, хворих і старих.
Коли мова йде про захист Батьківщини, про порятунок свого народу, у цій війні людина бере участь за велінням серця. У бій готові йти ті, хто у своєму житті не брав у руки зброї, ті, про кого говорять, що вони і мухи не скривдять. Усі, хто здатен тримати зброю, стають на захист батьківщини. Я розповім вам про цю проблему — людина і війна — на прикладі свого прадіда по батьківській лінії. Його не пам'ятає моя бабуся, його молодша дочка. Але ми знаємо багато чого про його довоєнне життя і дещо про його військові дороги. І майже нічого про те, як він загинув. Крім звичайних слів: "Помер смертю хоробрих".
Він був людиною дуже мирної професії — економістом. Працював перед війною в інституті, що нині — політехнічний університет. У перший день війни він сам пішов у військкомат, не чекаючи повістки про призов, та вона і не прийшла б, тому що його посада і професія не підлягали призову. Які ж високі були в нього громадянська позиція і людська совість! Вже у вересні родина одержала від нього перший лист. Я бачив стопку цих пожовтілих від часу листів, що бабуся дбайливо зберігає. На них немає звичних поштових марок. На них тільки штампи "Польова пошта №..." і "Переглянуто військовою цензурою". Останній лист дуже тривожний. Видно, людина на війні відчуває, коли не повернеться з бою. "Маруся! Бережи дітей! Перемога буде за нами!" — це останні слова, що написані чітким, дуже красивим почерком на сірому жорсткому папері. Маруся, його дружина, моя прабаба, зберегла синів. Завдяки цьому народився і живе мій батько, а через 43 роки після загибелі прадіда з'явився на світ і я.
Для славы мертвых нет.
Анна Ахматова
Війни — це породження зла. Людського зла. Поєднання слів "людина" і "війна" суперечить усім людським законам добра. Але війни — це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення.
Ллється кров у Чечні і Косово, у Сьєрра-Леоне й Ольстері, у Палестині й Ізраїлі... І скрізь гинуть чиїсь батьки, чоловіки, брати, сини... Іде по усьому світові нова війна, ім'я якої — тероризм. У ній узагалі немає ніяких правил. Воюють не солдати проти солдатів, а злочинці проти всіх, не виключаючи дітей і жінок, хворих і старих.
Коли мова йде про захист Батьківщини, про порятунок свого народу, у цій війні людина бере участь за велінням серця. У бій готові йти ті, хто у своєму житті не брав у руки зброї, ті, про кого говорять, що вони і мухи не скривдять. Усі, хто здатен тримати зброю, стають на захист батьківщини. Я розповім вам про цю проблему — людина і війна — на прикладі свого прадіда по батьківській лінії. Його не пам'ятає моя бабуся, його молодша дочка. Але ми знаємо багато чого про його довоєнне життя і дещо про його військові дороги. І майже нічого про те, як він загинув. Крім звичайних слів: "Помер смертю хоробрих".
Він був людиною дуже мирної професії — економістом. Працював перед війною в інституті, що нині — політехнічний університет. У перший день війни він сам пішов у військкомат, не чекаючи повістки про призов, та вона і не прийшла б, тому що його посада і професія не підлягали призову. Які ж високі були в нього громадянська позиція і людська совість! Вже у вересні родина одержала від нього перший лист. Я бачив стопку цих пожовтілих від часу листів, що бабуся дбайливо зберігає. На них немає звичних поштових марок. На них тільки штампи "Польова пошта №..." і "Переглянуто військовою цензурою". Останній лист дуже тривожний. Видно, людина на війні відчуває, коли не повернеться з бою. "Маруся! Бережи дітей! Перемога буде за нами!" — це останні слова, що написані чітким, дуже красивим почерком на сірому жорсткому папері. Маруся, його дружина, моя прабаба, зберегла синів. Завдяки цьому народився і живе мій батько, а через 43 роки після загибелі прадіда з'явився на світ і я.
Объяснение:
вроде так прости если не ...