ТОПОЛЯ — символ дерева життя; оберіг українців; символ рідної землі, свободи, України; дівочої та жіночої краси, стрункості, гнучкості, смутку, самотності; результат міфічного перетворення дівчини, жінки в дерево. Тополя може символізувати воду й вогонь, місяць і сонце, адже листя має різні відтінки зеленого: знизу світлозелений (вода, місяць), зверху темнозелений (вогонь, сонце).
В Україні найпоширеніша тополя пірамідальна. Відомі народні порівняння дівчини, жінки з тополею: “Струнка, як тополя”, “Висока, як тополя” (часом із негативною подальшою характеристикою: “…а дурна, як бараболя, варіант — квасоля”), “Тонка, як тополя”, “Гнучка, як тополя”, “Самотня, як тополя”.
У давнину весняно-літні обряди (в деяких місцевостях на Великдень, Зелені свята, Купайла) через ігровий образ дівчини-тополі розкривали смисли майбутнього дорослого життя, вони були своєрідною ініціацією для молоді, можливістю краще пізнати одне одного, знайти пару. Звичай “водити тополю” описав М. Костомаров у магістерській дисертації “Про історичне значення руської народної поезії” (1843). Дівчата обирали з-поміж себе одну представницю, до рук, піднесених угору, прив’язували палицю, квітчали її, водили й співали:
Стояла тополя край чистого поля.
Стій, тополенько, не розвивайсь,
Буйному вітрові не піддавайсь!
У заклику “не розвиватись” М. Костомаров вбачав міфологічний мотив не перетворюватись дівчині на дерево під дією сильного вітру і пов’язував цей образ із образом народної легенди про перетворення на тополю дівчини, яка чекала-виглядала свого милого в степу на могилі (кургані). Згодом образ-символ “не розвиватися” набув побутового значення: не піддаватися хлопцеві, ще не виходити заміж, бо не пора, бо щойно ж “завили вінки та й на усі святки”. Інша пісня прозоро пояснює шлюбний мотив: “Ой шуміла тополенька, як ся розвивала; //Ой плакала дівчинонька, як ся віддавала”. Образ рубання тополі в піснях засвідчує кохання й видання дівчини заміж:
Тонкая, високая тополя;
Чорнявая дівчина — то моя.
Тонкую, високую зрубаю:
Чорнявую дівчину кохаю.
Образ самотньої недоглянутої тополі в купальській пісні служить паралеллю для розкриття мотиву самотності дівчини, якій певний час не виявляли уваги. Але засіб психологічного паралелізму набуває глибшого символічного значення з появою образу хлопця, саме ця обставина розкриває перспективу одруження:
Ой стояла тополя край поля.
— Хто ж тебе, тополе, обполе?
Хто ж тебе, дівчино, пригорне?
Обізвався та й хлопець молоденький:
— Я ж тебе, тополе, обполю;
Я ж тебе, дівчино, пригорну.
Образ тополі типовий для пісень про кохання; в них тополя символізує дівчину. Чудові народнопісенні паралелізми повніше розкривають емоційний стан ліричних героїнь:
Ой у полі дві тополі,
Одна одну перехитує.
А в козака дві дівчини,
Одна одну перепитує…
Або ще такий позитивний образ — запевнення хлопця у вірності:
.
Объяснение:
ТОПОЛЯ — символ дерева життя; оберіг українців; символ рідної землі, свободи, України; дівочої та жіночої краси, стрункості, гнучкості, смутку, самотності; результат міфічного перетворення дівчини, жінки в дерево. Тополя може символізувати воду й вогонь, місяць і сонце, адже листя має різні відтінки зеленого: знизу світлозелений (вода, місяць), зверху темнозелений (вогонь, сонце).
В Україні найпоширеніша тополя пірамідальна. Відомі народні порівняння дівчини, жінки з тополею: “Струнка, як тополя”, “Висока, як тополя” (часом із негативною подальшою характеристикою: “…а дурна, як бараболя, варіант — квасоля”), “Тонка, як тополя”, “Гнучка, як тополя”, “Самотня, як тополя”.
У давнину весняно-літні обряди (в деяких місцевостях на Великдень, Зелені свята, Купайла) через ігровий образ дівчини-тополі розкривали смисли майбутнього дорослого життя, вони були своєрідною ініціацією для молоді, можливістю краще пізнати одне одного, знайти пару. Звичай “водити тополю” описав М. Костомаров у магістерській дисертації “Про історичне значення руської народної поезії” (1843). Дівчата обирали з-поміж себе одну представницю, до рук, піднесених угору, прив’язували палицю, квітчали її, водили й співали:
Стояла тополя край чистого поля.
Стій, тополенько, не розвивайсь,
Буйному вітрові не піддавайсь!
У заклику “не розвиватись” М. Костомаров вбачав міфологічний мотив не перетворюватись дівчині на дерево під дією сильного вітру і пов’язував цей образ із образом народної легенди про перетворення на тополю дівчини, яка чекала-виглядала свого милого в степу на могилі (кургані). Згодом образ-символ “не розвиватися” набув побутового значення: не піддаватися хлопцеві, ще не виходити заміж, бо не пора, бо щойно ж “завили вінки та й на усі святки”. Інша пісня прозоро пояснює шлюбний мотив: “Ой шуміла тополенька, як ся розвивала; //Ой плакала дівчинонька, як ся віддавала”. Образ рубання тополі в піснях засвідчує кохання й видання дівчини заміж:
Тонкая, високая тополя;
Чорнявая дівчина — то моя.
Тонкую, високую зрубаю:
Чорнявую дівчину кохаю.
Образ самотньої недоглянутої тополі в купальській пісні служить паралеллю для розкриття мотиву самотності дівчини, якій певний час не виявляли уваги. Але засіб психологічного паралелізму набуває глибшого символічного значення з появою образу хлопця, саме ця обставина розкриває перспективу одруження:
Ой стояла тополя край поля.
— Хто ж тебе, тополе, обполе?
Хто ж тебе, дівчино, пригорне?
Обізвався та й хлопець молоденький:
— Я ж тебе, тополе, обполю;
Я ж тебе, дівчино, пригорну.
Образ тополі типовий для пісень про кохання; в них тополя символізує дівчину. Чудові народнопісенні паралелізми повніше розкривають емоційний стан ліричних героїнь:
Ой у полі дві тополі,
Одна одну перехитує.
А в козака дві дівчини,
Одна одну перепитує…
Або ще такий позитивний образ — запевнення хлопця у вірності:
Не зрубав я й у полі тополі,
Я не зраджу й тебе, молодої.