Я: ” Мій м’ятежний сину…” (так про нього казала мати)
“Я – чекіст, але я – людина”
“Моїх товаришів легко пізнати: доктор Тагабат, Андрюша, третій – дегенерат (вірний вартовий на чатах). Чорний трибунал у повному складі”
Тагабата
«Цей доктор iз широким лобом i бiлою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, ― це ж вiн i мiй безвихiдний хазяїн, мiй звiрячий iнстинкт. Коли доктор ― злий ген iй, зла моя воля, тодi дегенерат є палач iз гiльйотини. Так, це був незамiнимий вартовий: не тiльки Андрюша ― i ми грiшили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстрiли. Але вiн, цей дегенерат, завше був солдатом революцiї, i тiльки тодi йшов з поля, коли танули димки й закопували розстрiляних».
«розвалився на широкій канапі, бачу тільки білу лисину й надто високий лоб»
Андрюші
«Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.»
«Похмурий, наївний, печальний»
МАТИ. «Вона пiдводить мене до свiчi й дивиться на моє зморене обличчя. Потiм становиться бiля тусклої лампади й зажурено дивиться на образ Марiї. Я знаю: моя мати i завтра пiде в монастир: їй незноснi нашi тривоги й хиже навколо».
«…моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного « я », якому я даю волю ».
Я: ” Мій м’ятежний сину…” (так про нього казала мати)
“Я – чекіст, але я – людина”
“Моїх товаришів легко пізнати: доктор Тагабат, Андрюша, третій – дегенерат (вірний вартовий на чатах). Чорний трибунал у повному складі”
Тагабата
«Цей доктор iз широким лобом i бiлою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, ― це ж вiн i мiй безвихiдний хазяїн, мiй звiрячий iнстинкт. Коли доктор ― злий ген iй, зла моя воля, тодi дегенерат є палач iз гiльйотини. Так, це був незамiнимий вартовий: не тiльки Андрюша ― i ми грiшили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстрiли. Але вiн, цей дегенерат, завше був солдатом революцiї, i тiльки тодi йшов з поля, коли танули димки й закопували розстрiляних».
«розвалився на широкій канапі, бачу тільки білу лисину й надто високий лоб»
Андрюші
«Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.»
«Похмурий, наївний, печальний»
МАТИ. «Вона пiдводить мене до свiчi й дивиться на моє зморене обличчя. Потiм становиться бiля тусклої лампади й зажурено дивиться на образ Марiї. Я знаю: моя мати i завтра пiде в монастир: їй незноснi нашi тривоги й хиже навколо».
«…моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного « я », якому я даю волю ».
Объяснение: