Анафора — однаковий початок рядків у вірші, пісні, що застосовується для підкреслення важливого за смислом слова. З її до поетам вдається надати своїм творінням емоційність і значно підвищити їх експресивну виразність.
Постійний епітет — стійке, постійне художнє означення якогось предмета або явища, за до якого автор підкреслює певну властивість чи рису зображуваного об’єкта. Народна поезія багата на епітети:
Рефрен (повтор) — повторення однакових слів чи виразів, віршорядків чи строф у творі з метою звернути на них особливу увагу читача або підкреслити мелодійність і ритмічність.
Символ — умовне позначення якогось предмета, поняття або явища, відтворення його сутності через умовний знак. Він посідає особливе місце в мовній структурі українських народних пісень, бо кожне значення образу-символу формує глибинний архетип підсвідомості. Етноментальні особливості народу, його світобачення, ціннісні орієнтири, історична пам’ять акумулюються у символах.
Анафора — однаковий початок рядків у вірші, пісні, що застосовується для підкреслення важливого за смислом слова. З її до поетам вдається надати своїм творінням емоційність і значно підвищити їх експресивну виразність.
Постійний епітет — стійке, постійне художнє означення якогось предмета або явища, за до якого автор підкреслює певну властивість чи рису зображуваного об’єкта. Народна поезія багата на епітети:
Рефрен (повтор) — повторення однакових слів чи виразів, віршорядків чи строф у творі з метою звернути на них особливу увагу читача або підкреслити мелодійність і ритмічність.
Символ — умовне позначення якогось предмета, поняття або явища, відтворення його сутності через умовний знак. Він посідає особливе місце в мовній структурі українських народних пісень, бо кожне значення образу-символу формує глибинний архетип підсвідомості. Етноментальні особливості народу, його світобачення, ціннісні орієнтири, історична пам’ять акумулюються у символах.