Це почалося майже п'ять років тому. Якось миттєво усі мої попередні уявлення про життя не змогли дати відповіді на чимало питань, які нагально постали переді мною і, в першу чергу, на головне: "Навіщо я живу?"
Здавалося б, жили люди до мене і після мене будуть, живи і ти собі спокійно. Проте чим дужче хотілося мені знайти відповіді на свої питання, приглядаючись до життя інших людей, тим глибшало розчарування. Навколо себе я ігав суцільну безнадію і озлобленість: і в сім'ях, і в старших за віком людях, і серед молоді. Старші втішалися пустопорожніми серіалами та горілкою. А молодь… Дуже точно сказав про оточення, в якому я навчався й жив, отець Леонід Федоров, екзарх російських католиків, сповідник, розповідаючи про свою власну юність: "… Я був чужим у компаніях однолітків і сам вкрай неохоче погоджувався на спілкування. Пияцтво, розпуста, брутальність створювали атмосферу любої вечірки, будь-якого зібрання. І хоча тоді я був також брутальним, цинічним, вульгарним під час спілкування, у взаєминах, як і мої товариші, все ж ніколи не дозволяв собі реалізовувати сказане і те, про що мислив". Отож і я іноді через це почувався дещо ненормальним, не як всі. Тоді ж мені довелося зблизька побачити смерть, яка, як здавалося раніше, була такою далекою і нереальною. Коли ж я відчув її поряд з собою, заглянув у її бездонні холодні очі, життя мені видалося таким крихким і беззахисним. Це було занадто. З одного боку – цілковите нерозуміння того, для чого живу, а з іншого – панічний страх перед смертю.
Це почалося майже п'ять років тому. Якось миттєво усі мої попередні уявлення про життя не змогли дати відповіді на чимало питань, які нагально постали переді мною і, в першу чергу, на головне: "Навіщо я живу?"
Здавалося б, жили люди до мене і після мене будуть, живи і ти собі спокійно. Проте чим дужче хотілося мені знайти відповіді на свої питання, приглядаючись до життя інших людей, тим глибшало розчарування. Навколо себе я ігав суцільну безнадію і озлобленість: і в сім'ях, і в старших за віком людях, і серед молоді. Старші втішалися пустопорожніми серіалами та горілкою. А молодь… Дуже точно сказав про оточення, в якому я навчався й жив, отець Леонід Федоров, екзарх російських католиків, сповідник, розповідаючи про свою власну юність: "… Я був чужим у компаніях однолітків і сам вкрай неохоче погоджувався на спілкування. Пияцтво, розпуста, брутальність створювали атмосферу любої вечірки, будь-якого зібрання. І хоча тоді я був також брутальним, цинічним, вульгарним під час спілкування, у взаєминах, як і мої товариші, все ж ніколи не дозволяв собі реалізовувати сказане і те, про що мислив". Отож і я іноді через це почувався дещо ненормальним, не як всі. Тоді ж мені довелося зблизька побачити смерть, яка, як здавалося раніше, була такою далекою і нереальною. Коли ж я відчув її поряд з собою, заглянув у її бездонні холодні очі, життя мені видалося таким крихким і беззахисним. Це було занадто. З одного боку – цілковите нерозуміння того, для чого живу, а з іншого – панічний страх перед смертю.