У першій частині книги читач сміється над безглуздим зарозумілістю ліліпутів. У другій, в країні велетнів, змінюється точка зору, і з'ясовується, що наша цивілізація заслуговує такого ж осміяння. У третій частині висміюється, з різних сторін, зарозумілість людської гордині. У четвертій частині з'являються мерзенні еху як концентрат споконвічної людської природи, що не облагородженої духовністю. Як завжди, Свіфт не вдається до моралізаторським повчанням, надаючи читачеві зробити власні висновки - вибрати між єгу і їх моральним антиподом, химерно одягненим в кінську форму.
У першій частині книги читач сміється над безглуздим зарозумілістю ліліпутів. У другій, в країні велетнів, змінюється точка зору, і з'ясовується, що наша цивілізація заслуговує такого ж осміяння. У третій частині висміюється, з різних сторін, зарозумілість людської гордині. У четвертій частині з'являються мерзенні еху як концентрат споконвічної людської природи, що не облагородженої духовністю. Як завжди, Свіфт не вдається до моралізаторським повчанням, надаючи читачеві зробити власні висновки - вибрати між єгу і їх моральним антиподом, химерно одягненим в кінську форму.