Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей своїми дарами. Не поскупилася вона на них, коли наділяла мистецькими здібностями сина сільського дяка з-під Чернігова Павла Тичину. Співочий талант поєднався з винятковими музичними здібностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на літературному небосхилі України спалахнула зірка, що за силою і красою свого сяяння стала гордістю української літератури.
У її історії постать співця “Сонячних кларнетів” не має собі рівних за глибиною осягнення світової гармонії й дисонансів, за емоційністю, символікою та оригінальністю віршування. Коли я читав поезії “Сонячних кларнетів”, то відчував, що зі мною розмовляє добрий, щирий і розумний друг. Він схвильовано відкривав мені свої чисті, потаємні почуття, розповідав про найдорожче, захоплював своїм викриттям суті природи, навчав її розуміти і любити. Він наче запросив мене у світ, де панує гармонія і краса. І я, зачарований рядками його віршів, пішов за ним у світ гармонії природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов’язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу: Блакить мою душу обвіяла.Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень! – я Богу сказав! Поступово і я перейнявся радістю, яку щедро дарує всім мій новий друг – ліричний герой “Сонячних кларнетів”.Він прагне логічно пояснити, розкрити таємницю щастя своїм читачам. Він сам творить гармонію і кличе у свій дивний світ: будьте молоді й щасливі! Радійте! Життя того варте! Зачарований ігач і замислений мрійник, герой першої збірки Павла Тичини намагається передати свій піднесений стан влучним мис-тецьким засобом: він переконливо малює живі, радісні, інтонаційно багаті картини.Тільки людина, закохана у світ в усіх його проявах, спроможна створити таку красу: Йду в простори я, чумний, тривожний. В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання – ридання бандур. І тут я відчув, що в душі героя поєднався оптимізм з якимось очікуванням. Очікуванням чого? І друг відповідає мені тривожними рядками:Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде… Перламутровий… Мабуть, саме ця відповідь допомагла мені зрозуміти, що, хоч найголовнішою ознакою світлої поезії “Сонячних кларнетів” є тонке навколишнього світу і милування його гармонією, однак це книга передчуття сподіваного щастя, яке так і не справдилося.
Я бачу ліричного героя в скорботі: він приймав революцію, що несла надії Україні, але його вразлива душа не могла змиритися з її жахами. Він сумно зазначає: “Не буть ніколи раю, у цім кривавім краю”, але тільки безмежною любов’ю сповнені його почуття: І цій країні вмерти? – Де він родився вдруге, – Яку любив до смерті? Мій друг, герой “Сонячних кларнетів”, пробудив у моєму серці незнані раніш хвилюючі і прекрасні почуття до навколишнього буття. І я так вдячний йому за це!
Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей своїми дарами. Не поскупилася вона на них, коли наділяла мистецькими здібностями сина сільського дяка з-під Чернігова Павла Тичину. Співочий талант поєднався з винятковими музичними здібностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на літературному небосхилі України спалахнула зірка, що за силою і красою свого сяяння стала гордістю української літератури.
У її історії постать співця “Сонячних кларнетів” не має собі рівних за глибиною осягнення світової гармонії й дисонансів, за емоційністю, символікою та оригінальністю віршування. Коли я читав поезії “Сонячних кларнетів”, то відчував, що зі мною розмовляє добрий, щирий і розумний друг. Він схвильовано відкривав мені свої чисті, потаємні почуття, розповідав про найдорожче, захоплював своїм викриттям суті природи, навчав її розуміти і любити. Він наче запросив мене у світ, де панує гармонія і краса. І я, зачарований рядками його віршів, пішов за ним у світ гармонії природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов’язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу: Блакить мою душу обвіяла.Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень! – я Богу сказав! Поступово і я перейнявся радістю, яку щедро дарує всім мій новий друг – ліричний герой “Сонячних кларнетів”.Він прагне логічно пояснити, розкрити таємницю щастя своїм читачам. Він сам творить гармонію і кличе у свій дивний світ: будьте молоді й щасливі! Радійте! Життя того варте! Зачарований ігач і замислений мрійник, герой першої збірки Павла Тичини намагається передати свій піднесений стан влучним мис-тецьким засобом: він переконливо малює живі, радісні, інтонаційно багаті картини.Тільки людина, закохана у світ в усіх його проявах, спроможна створити таку красу: Йду в простори я, чумний, тривожний. В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання – ридання бандур. І тут я відчув, що в душі героя поєднався оптимізм з якимось очікуванням. Очікуванням чого? І друг відповідає мені тривожними рядками:Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде… Перламутровий… Мабуть, саме ця відповідь допомагла мені зрозуміти, що, хоч найголовнішою ознакою світлої поезії “Сонячних кларнетів” є тонке навколишнього світу і милування його гармонією, однак це книга передчуття сподіваного щастя, яке так і не справдилося.
Я бачу ліричного героя в скорботі: він приймав революцію, що несла надії Україні, але його вразлива душа не могла змиритися з її жахами. Він сумно зазначає: “Не буть ніколи раю, у цім кривавім краю”, але тільки безмежною любов’ю сповнені його почуття: І цій країні вмерти? – Де він родився вдруге, – Яку любив до смерті? Мій друг, герой “Сонячних кларнетів”, пробудив у моєму серці незнані раніш хвилюючі і прекрасні почуття до навколишнього буття. І я так вдячний йому за це!