«Міщанин-шляхтич» — цікава, легка, смішна і в той же час відверто сатирична п’єса відомого світового комедіанта Мольєра. У ряді своїх творів Жан-Батист висміює одне з характерних явищ суспільного життя того часу: прагнення буржуазії до дворянських титулів, привілеїв, манер. І саме в п’єсі «Міщанин шляхтич» автор якнайширше розкрив і виклав цю тему, що й стало першопричиною неймовірної популярності даного твору, який не втрачає своїх прихильників ще і в наш час. Але цей твір не зовсім простий, адже сміх читача ґрунтується на різних вадах і недоліках тогочасного суспільства. Тому потрібно задуматись: над чим сміється Мольєр, і що він висміює.
Мабуть, основною причиною для сміху є прагнення головного героя, пана Журдена, потрапити до дворянських лав. І саме це бажання обумовлює його дивну, безглузду поведінку. Для того, щоб бути хоч трохи схожим на «справжніх панів», Журден вдається до необдуманих і комічних вчинків. Спочатку він наймає вчителів, які його навіть не збираються чомусь навчати, а просто безсоромно лізуть до нього в гаманець. Вчитель музики відверто заявляє: «Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!» — тобто перед цими людьми стоїть лише одна мета: вторгувати більше грошей для себе. Вражає те, що ці, так звані «вчителі», зовсім некомпетентні у своїй справі, адже урок філософії, наприклад, закінчується редагуванням любовної записки, а не вивченням законів логіки, естетики чи фізики. Але нашого пана це не дивує, він отримує задоволення вже від того, що починає розрізняти поезію і прозу. Наступним, не менш комічним вчинком є замовлення нового «аристократичного» костюму, який викликає лише сміх у його родини, та Журдена це зовсім не турбує, він впевнений, що в такому одязі він стає на крок ближчим до своєї омріяної мети. Для того, щоб повністю викрити дрібнобуржуазні звичаї, Мольєр ще більше насичує й ускладнює основний сюжет: Журден, у всьому перейнявши звички дворян, вирішує, за прикладом придворних, доглядати за справжньою маркізою Доріменою. Це не виходить у нього без до Доранта, який, як і кожен інший з оточення панича, у такий іб намагається лише спустошити його кишеню. Кульмінацією твору є відмова Журдена в одруженні своєї доньки з хлопцем недворянського роду. Але молоді знаходять із цього вихід, коханий Люсіль придумує легенду про Журденового батька-дворянина й посвячує його у хоч і міфічного, але шляхтича.
Отже, автор у цій п’єсі сміється з найбезглуздішого людського бажання: видавати себе не за того, ким ти є насправді і, звичайно, з методів та процесу досягнення цієї нерозумної мети.
Объяснение:
«Міщанин-шляхтич» — цікава, легка, смішна і в той же час відверто сатирична п’єса відомого світового комедіанта Мольєра. У ряді своїх творів Жан-Батист висміює одне з характерних явищ суспільного життя того часу: прагнення буржуазії до дворянських титулів, привілеїв, манер. І саме в п’єсі «Міщанин шляхтич» автор якнайширше розкрив і виклав цю тему, що й стало першопричиною неймовірної популярності даного твору, який не втрачає своїх прихильників ще і в наш час. Але цей твір не зовсім простий, адже сміх читача ґрунтується на різних вадах і недоліках тогочасного суспільства. Тому потрібно задуматись: над чим сміється Мольєр, і що він висміює.
Мабуть, основною причиною для сміху є прагнення головного героя, пана Журдена, потрапити до дворянських лав. І саме це бажання обумовлює його дивну, безглузду поведінку. Для того, щоб бути хоч трохи схожим на «справжніх панів», Журден вдається до необдуманих і комічних вчинків. Спочатку він наймає вчителів, які його навіть не збираються чомусь навчати, а просто безсоромно лізуть до нього в гаманець. Вчитель музики відверто заявляє: «Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!» — тобто перед цими людьми стоїть лише одна мета: вторгувати більше грошей для себе. Вражає те, що ці, так звані «вчителі», зовсім некомпетентні у своїй справі, адже урок філософії, наприклад, закінчується редагуванням любовної записки, а не вивченням законів логіки, естетики чи фізики. Але нашого пана це не дивує, він отримує задоволення вже від того, що починає розрізняти поезію і прозу. Наступним, не менш комічним вчинком є замовлення нового «аристократичного» костюму, який викликає лише сміх у його родини, та Журдена це зовсім не турбує, він впевнений, що в такому одязі він стає на крок ближчим до своєї омріяної мети. Для того, щоб повністю викрити дрібнобуржуазні звичаї, Мольєр ще більше насичує й ускладнює основний сюжет: Журден, у всьому перейнявши звички дворян, вирішує, за прикладом придворних, доглядати за справжньою маркізою Доріменою. Це не виходить у нього без до Доранта, який, як і кожен інший з оточення панича, у такий іб намагається лише спустошити його кишеню. Кульмінацією твору є відмова Журдена в одруженні своєї доньки з хлопцем недворянського роду. Але молоді знаходять із цього вихід, коханий Люсіль придумує легенду про Журденового батька-дворянина й посвячує його у хоч і міфічного, але шляхтича.
Отже, автор у цій п’єсі сміється з найбезглуздішого людського бажання: видавати себе не за того, ким ти є насправді і, звичайно, з методів та процесу досягнення цієї нерозумної мети.