Точно етимологія терміну «бароко» не визначена й досьогодні, але найпопулярніша версія — від португальського «perrola barroca», тобто «перлина неправильної форми», що дуже влучно характеризує стиль. Під бароко розумілося щось примхливе, часом навіть до дивацтва, чудернацтва. Найбільше розповсюдилося в Італії у XVI та XVII століттях. Назва була придумана естетами XVIII ст. як глузлива, далі успадкована художньою критикою XVII ст., що вважала цей напрямок кризою стилю, занепадом краси та гарного смаку. Але з часом термін «бароко» втратив негативний підтекст і став використовуватися для визначення цього художнього напрямку, якому притаманні вибагливість, химерність, ошатність, складні динамічні форми.
Для барокової архітектури характерні викривлення форм, овальні зали, різноманітні арки, примхливі сходи тощо. Іноді аж занадто складний декор: ліпнина, різьба, карбування, інкрустування, позолота. В оздобленні приміщень переважають рослинні мотиви: гірлянди квітів, листя, вінки.
Архітектура бароко нехтує симетрією у композиції, відкриває принципово нові просторові рішення. Стіна начебто позбавляється притаманних їй ознак монументальності, набуваючи натомість такої пластики та динамізму, яких ніколи досі не було. Виникають будівлі із випуклими, увігнутими, криволінійними фасадами. В інтер'єрах з'являється вигадлива ускладненість — скруглені кути, широке використання дзеркал, розписи стін і стель із застосуванням ефекту розширення простору, перетікання його у химерну височінь. Всі ці ефекти надають інтер'єрові підкреслену декоративність та деяку театральність. В інтер'єрі, і особливо в оздобленні фасадів ігається чимало таких елементів, як скульптурні групи, вази, барельєфи, картуші (архітектурна форма у вигляді овалу, що містить напис) тощо.
Точно етимологія терміну «бароко» не визначена й досьогодні, але найпопулярніша версія — від португальського «perrola barroca», тобто «перлина неправильної форми», що дуже влучно характеризує стиль. Під бароко розумілося щось примхливе, часом навіть до дивацтва, чудернацтва. Найбільше розповсюдилося в Італії у XVI та XVII століттях. Назва була придумана естетами XVIII ст. як глузлива, далі успадкована художньою критикою XVII ст., що вважала цей напрямок кризою стилю, занепадом краси та гарного смаку. Але з часом термін «бароко» втратив негативний підтекст і став використовуватися для визначення цього художнього напрямку, якому притаманні вибагливість, химерність, ошатність, складні динамічні форми.
Для барокової архітектури характерні викривлення форм, овальні зали, різноманітні арки, примхливі сходи тощо. Іноді аж занадто складний декор: ліпнина, різьба, карбування, інкрустування, позолота. В оздобленні приміщень переважають рослинні мотиви: гірлянди квітів, листя, вінки.
Архітектура бароко нехтує симетрією у композиції, відкриває принципово нові просторові рішення. Стіна начебто позбавляється притаманних їй ознак монументальності, набуваючи натомість такої пластики та динамізму, яких ніколи досі не було. Виникають будівлі із випуклими, увігнутими, криволінійними фасадами. В інтер'єрах з'являється вигадлива ускладненість — скруглені кути, широке використання дзеркал, розписи стін і стель із застосуванням ефекту розширення простору, перетікання його у химерну височінь. Всі ці ефекти надають інтер'єрові підкреслену декоративність та деяку театральність. В інтер'єрі, і особливо в оздобленні фасадів ігається чимало таких елементів, як скульптурні групи, вази, барельєфи, картуші (архітектурна форма у вигляді овалу, що містить напис) тощо.