Приблизно у п’ятнадцятирічному віці Рембо написав вірш «П’яний корабель», що, попри класичні римовані александрини, має вже цілком нову образність. Це сміливий відрив від поетичних умовностей і кліше, перехід до тотально засимволізованої поетики, де зникають усі сполучні ланки – порівняльні конструкції, де імлисті образи надприродно легко перетікають один в одний.
Артюр Рембо
Але великий перелом у поетиці Рембо збігається в часі з буремними роками Паризької комуни («Моє пробудження благословили шквали», як сказано у «П’яному кораблі»). Саме тоді, у травні 1871 р., між кількома спробами втечі до Парижа Рембо пише листи Ізамбару й Демені, у яких викладає свою теорію ясновидіння. «Я кажу, що треба бути ясновидцем, зробити себе ясновидцем. Поет стає ясновидцем шляхом довгого, ненастанного і раціонального розладу всіх чуттів. Всі види любові, страждання, божевілля; він шукає себе, випробовує на собі всі отрути, щоб отримати їх квінтесенцію». Таким чином поет стає «найхворішим, найзлочиннішим, найпроклятішим, – і Найученішим! Він досяг незнаного!» Підсвідомість і інтуїція викликають не пояснювані логікою видива: поет «досягає невідомого, і нехай, втративши глузд, він перестане розуміти побачені видіння, – він їх бачив!
Объяснение:
Приблизно у п’ятнадцятирічному віці Рембо написав вірш «П’яний корабель», що, попри класичні римовані александрини, має вже цілком нову образність. Це сміливий відрив від поетичних умовностей і кліше, перехід до тотально засимволізованої поетики, де зникають усі сполучні ланки – порівняльні конструкції, де імлисті образи надприродно легко перетікають один в одний.
Артюр Рембо
Але великий перелом у поетиці Рембо збігається в часі з буремними роками Паризької комуни («Моє пробудження благословили шквали», як сказано у «П’яному кораблі»). Саме тоді, у травні 1871 р., між кількома спробами втечі до Парижа Рембо пише листи Ізамбару й Демені, у яких викладає свою теорію ясновидіння. «Я кажу, що треба бути ясновидцем, зробити себе ясновидцем. Поет стає ясновидцем шляхом довгого, ненастанного і раціонального розладу всіх чуттів. Всі види любові, страждання, божевілля; він шукає себе, випробовує на собі всі отрути, щоб отримати їх квінтесенцію». Таким чином поет стає «найхворішим, найзлочиннішим, найпроклятішим, – і Найученішим! Він досяг незнаного!» Підсвідомість і інтуїція викликають не пояснювані логікою видива: поет «досягає невідомого, і нехай, втративши глузд, він перестане розуміти побачені видіння, – він їх бачив!