Генрі Лонгфелло ще за життя став одним із найпопулярніших поетів у себе на батьківщині. Він був одночасно і поетом, і вченим-філологом. У період формування американської національної культури намагався залучити своїх співвітчизників до художніх надбань Старого Світу, але разом із тим він захоплювався і міфами американських індіанців — корінного населення Північної Америки. Індіанці мали своєрідну і досить високу духовну культуру. У їхньому фольклорі відбивалися прагнення народу до свободи, а мужність, чесність і уміння обстоювати народні інтереси оспівувалися як вищий вияв людської доблесті. У індіанських міфах та переказах ми часто можемо зустріти образ мудрого вождя, який розуміє мову стихій, навчає членів племені читати книгу природи, допомагає їм у полюванні, а також у час війни, незгод і суперечок. Цей вождь часто носив ім'я Гайявата. "Піснею про Гайявату" назвав Генрі Лонгфелло свою поему, яку він написав у 1855 році. У центрі її — Гайявата — вождь індіанців, який поєднує у собі риси особи історичної, яка жила у XVI столітті, вождя Мотабазе та міфологічного, казкового персонажа. У першому розділі поеми автор розповідає, як Верховне божество індіанців, Гітчі-Маніту — Володар Життя, який створив усі народи, накреслив путь рікам по долинах, виліпив із глини Люльку Миру та запалив її. Зібралися вожді всіх племен.
Для Лонгфелло було важливим показати славну історію й багату культуру індіанських народів, бажання відтворити вже майже зниклий світ американської старовини, тому він обрав велику поетичну форму. Намагаючись передати дух давньої індіанської культури, Лонгфелло не використовував риму.
«Пісня про Гайавату» стала популярною в усьому світі, була перекладена багатьма мовами, включаючи російську й українську. Першим здійснив її переклад Панас Мирний, він використовував російський переклад Івана Буніна. А 1912 року свій переклад у «Літературно-науковому віснику» видав О. Олесь.
"Піснею про Гайявату" назвав Генрі Лонгфелло свою поему, яку він написав у 1855 році. У центрі її — Гайявата — вождь індіанців, який поєднує у собі риси особи історичної, яка жила у XVI столітті, вождя Мотабазе та міфологічного, казкового персонажа.
У першому розділі поеми автор розповідає, як Верховне божество індіанців, Гітчі-Маніту — Володар Життя, який створив усі народи, накреслив путь рікам по долинах, виліпив із глини Люльку Миру та запалив її. Зібралися вожді всіх племен.
Для Лонгфелло було важливим показати славну історію й багату культуру індіанських народів, бажання відтворити вже майже зниклий світ американської старовини, тому він обрав велику поетичну форму. Намагаючись передати дух давньої індіанської культури, Лонгфелло не використовував риму.
«Пісня про Гайавату» стала популярною в усьому світі, була перекладена багатьма мовами, включаючи російську й українську. Першим здійснив її переклад Панас Мирний, він використовував російський переклад Івана Буніна. А 1912 року свій переклад у «Літературно-науковому віснику» видав О. Олесь.