Прокоментуйте слова Вотсона («неймовірно таємнича справа») і Холмса («найбільш химерні речі виявляються найменш таємничими,— зауважив Холмс.- Саме банальні, безбарвні злочини розгадати буває найважче, так само, як упізнати людину, що її обличчя нічим не вирізняється») про справу містера Вілсона. Чому Холмс вирішив, що діяти потрібно негайно?
Якось завітавши до Шерлока Холмса, доктор Вотсон застав у нього містера Вілсона — огрядного літнього джентльмена з вогняно-рудим волоссям. Щоб ознайомити знаменитого сищика зі своєю справою, цей пан приніс газету, у якій було надруковано оголошення:
«Спілка рудих
У рахунок посмертного дару покійного Ієзекїїля Гопкінса з Лебанова, штат Пенсільванія, США, відкрито ще одну вакансію, на яку має право член Спілки; платня чотири фунти на тиждень за суто номінальну службу. Кожний чоловік з рудою чуприною віком понад двадцять один рік, здоровий тілом і духом, може бути прийнятий до Спілки. Звертатись особисто в понеділок об одинадцятій годині в контору Спілки, Фліт-стріт, Попс-корт, 7».
— Що це, хай йому всячина, може означати? — вигукнув я, прочитавши дивне оголошення двічі.
Холмс задоволено захихотів і аж засовався у своєму кріслі — ознака того, що в нього піднесений настрій.
— Не дуже ординарне оголошення, еге ж? — спитав він. — А тепер, містере Вілсоне, поверніться назад і розкажіть про себе, про свою домівку і той вплив, який це оголошення справило на ваше життя. А ви, докторе, зверніть увагу, що це за газета і за яке число.
— Це «Морнінг кронікл» за двадцять восьме квітня тисяча вісімсот дев’яностого року. Рівно два місяці тому.
— Чудово. Далі, містере Вілсон.
— Ну, я вже казав вам, містере Холмс, — мовив Джейбез Вілсон, витираючи з лоба піт, — що маю невеличку позичкову касу на майдані Кобург,неподалік Сіті. Діло не дуже велике, і останніми роками я ледве заробляв собі на прожиття. Колись я мав двох помічників, але зараз — лише одного; мені було б важко і одному платити, але він згодився працювати за половину платні, аби вивчити справу.
— А як звуть цього послужливого юнака? — спитав Шерлок Холмс.
— Вінсент Сполдінг, і він давно вже не юнак. Важко сказати, скільки йому років. Вправнішого помічника, містере Холмс, годі й шукати. Я чудово розумію — він міг би влаштуватися набагато краще і заробляти вдвічі більше від того, що я йому плачу. Але, кінець кінцем, як він задоволений, то нащо мені підказувати йому такі думки?
Объяснение:
навiрно так)