Новела "Intermezzo" M. Коцюбинського стала одним із шедеврів новелістики XX століття. Написана в роки реакції, вона вразила сучасників небуденністю форми і змісту, філігранною технікою письма. Вона й нині не перестає дивувати і захоплювати читачів і дослідників, адже цей твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого Коцюбинського та й в усій українській літературі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів та полілогів, які пожвавлюють сюжет. Є тільки царство природи, панування Божої краси, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об'єднане в одне ціле образом ліричного героя, душа якого, втомившись від жахів навколишнього світу, шукає зцілення в обіймах природи.
"Intermezzo" — лірико-психологічна поема в прозі, написана в імпресіоністичній манері. Розпочинається присвятою: "Присвячую Кононівським полям" та переліком незвичайних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білі вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.
Ядром образного конфлікту новели є два ключових образи — "моя утома" і "сонце". Саме через поступове зникнення в ліричного героя втоми й проникнення в його душу сонця відбувається його зцілення. Усі інші образи новели символізують складну боротьбу, що вирує в душі ліричного героя, допомагають зрозуміти, як поступово зникає роздвоєння його особистості, як до нього повертаються душевна рівновага і готовність виконувати свій громадянський обов'язок.
Образ intermezzo вказує на перепочинок утомленого серця, адже у ланцюжку психологічних змін у душі героя (утома — стрес — intermezzo — рівновага — спроможність сприймати людське горе) цей образ займає центральне місце. До нього були утома і стрес і лише після цього приходить рівновага. Тільки в природі, наголошує автор, можна шукати перепочинку, душевної гармонії. Природа ;— останній шанс для тих, хто зневірився у своїх силах, утратив сенс життя.
Новела "Intermezzo" M. Коцюбинського стала одним із шедеврів новелістики XX століття. Написана в роки реакції, вона вразила сучасників небуденністю форми і змісту, філігранною технікою письма. Вона й нині не перестає дивувати і захоплювати читачів і дослідників, адже цей твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого Коцюбинського та й в усій українській літературі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів та полілогів, які пожвавлюють сюжет. Є тільки царство природи, панування Божої краси, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об'єднане в одне ціле образом ліричного героя, душа якого, втомившись від жахів навколишнього світу, шукає зцілення в обіймах природи.
"Intermezzo" — лірико-психологічна поема в прозі, написана в імпресіоністичній манері. Розпочинається присвятою: "Присвячую Кононівським полям" та переліком незвичайних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білі вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.
Ядром образного конфлікту новели є два ключових образи — "моя утома" і "сонце". Саме через поступове зникнення в ліричного героя втоми й проникнення в його душу сонця відбувається його зцілення. Усі інші образи новели символізують складну боротьбу, що вирує в душі ліричного героя, допомагають зрозуміти, як поступово зникає роздвоєння його особистості, як до нього повертаються душевна рівновага і готовність виконувати свій громадянський обов'язок.
Образ intermezzo вказує на перепочинок утомленого серця, адже у ланцюжку психологічних змін у душі героя (утома — стрес — intermezzo — рівновага — спроможність сприймати людське горе) цей образ займає центральне місце. До нього були утома і стрес і лише після цього приходить рівновага. Тільки в природі, наголошує автор, можна шукати перепочинку, душевної гармонії. Природа ;— останній шанс для тих, хто зневірився у своїх силах, утратив сенс життя.
Объяснение: