Нам мій погляд образ Наталі Миколаївни розкрито за до такої художньої деталі як сукня вчительки "трояндова, як сто троянд". Цю сукню вчителька одягала лише на свято, а таким святом для неї були перше вересня і останній день знань. Ця сукня нагадала хлопцям про мирне життя, коли вони бігали до школи. Для вчительки ця сукня також мала велику цінність, але голод і необхідність годувати маленьку донечку змусили її винести цю сукню на базар.
Пояснення:
Цитата "...притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню. Климко бачив Наталю Миколаївну в цій сукні лише двічі на рік: першого вересня і в останній день занять. Наталя Миколаївна щоразу так хвилювалася, зустрічаючи їх, своїх учнів, а чи проводжаючи на канікули, що троянди з трояндової сукні зацвітали в неї й на щоках. А минулої весни на останньому уроці вона сказала, печально всміхаючись: "От і підете ви в юність, уже з іншими вчителями, а я знову повернуся до маленьких, таких... грибочків, як були ви, коли при йшли до першого класу. Пам'ятаєте?" — І сльози, дві сльозинки, покотилися їй з очей, однак вона не чула їх і посміхалася. Тоді сказала: "Урок закінчено, до побачення, діти..." — І одвернулася до вікна. А вони стояли й стояли за партами, хоч у коридорі вже знявся радісний гамір: закінчився учбовий рік, сонця на-дворі повна чаша, аж до піднебесся, — хто ж не радітиме".
Відповідь:
Нам мій погляд образ Наталі Миколаївни розкрито за до такої художньої деталі як сукня вчительки "трояндова, як сто троянд". Цю сукню вчителька одягала лише на свято, а таким святом для неї були перше вересня і останній день знань. Ця сукня нагадала хлопцям про мирне життя, коли вони бігали до школи. Для вчительки ця сукня також мала велику цінність, але голод і необхідність годувати маленьку донечку змусили її винести цю сукню на базар.
Пояснення:
Цитата "...притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню. Климко бачив Наталю Миколаївну в цій сукні лише двічі на рік: першого вересня і в останній день занять. Наталя Миколаївна щоразу так хвилювалася, зустрічаючи їх, своїх учнів, а чи проводжаючи на канікули, що троянди з трояндової сукні зацвітали в неї й на щоках. А минулої весни на останньому уроці вона сказала, печально всміхаючись: "От і підете ви в юність, уже з іншими вчителями, а я знову повернуся до маленьких, таких... грибочків, як були ви, коли при йшли до першого класу. Пам'ятаєте?" — І сльози, дві сльозинки, покотилися їй з очей, однак вона не чула їх і посміхалася. Тоді сказала: "Урок закінчено, до побачення, діти..." — І одвернулася до вікна. А вони стояли й стояли за партами, хоч у коридорі вже знявся радісний гамір: закінчився учбовий рік, сонця на-дворі повна чаша, аж до піднебесся, — хто ж не радітиме".