Михайло Коцюбинський – великий письменник – гуманіст, виразник дум і прагнень народних – посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його творчість, що припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст., яскраво відбиває не тільки глибинні соціальні зрушення в тогочасному суспільстві, а й активні пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть.
Творчо засвоївши традиції і досвід своїх славних попередників, передусім М.Вовчка, Шевченка, Т.Мирного і Нечуя-Левицького, Коцюбинський орієнтувався і на взірці світового письменства, зокрема європейського, був чутливим до тих новітніх віянь, що панували тоді в літературі. Він був справді природженим художником, „який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку“, - немовби про себе писав Коцюбинський в уривку „Павутиння“.
Михайло Коцюбинський – великий письменник – гуманіст, виразник дум і прагнень народних – посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його творчість, що припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст., яскраво відбиває не тільки глибинні соціальні зрушення в тогочасному суспільстві, а й активні пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть.
Творчо засвоївши традиції і досвід своїх славних попередників, передусім М.Вовчка, Шевченка, Т.Мирного і Нечуя-Левицького, Коцюбинський орієнтувався і на взірці світового письменства, зокрема європейського, був чутливим до тих новітніх віянь, що панували тоді в літературі. Він був справді природженим художником, „який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку“, - немовби про себе писав Коцюбинський в уривку „Павутиння“.