Герої «Пурпурових вітрил» – мужній Артур та ніжна Ассоль – романтики. У них є світла мрія і вони у неї вірять. Це віра у справжнє коханя, у щасливе майбутнє.
Я зрозуміла, що Артур Грей – фантазер, шукач чогось незвичайного. Однак, це не заважає йому бути мудрим, мати добре чутливе серце. Він не міг допустити, щоб із рук і ніг текла кров.
Я дізналася, що Грей любив пригодницьку літературу і цю любов прищепила йому мати. А ще він від ранку до вечора сидів у бібліотеці і прочитав силу-силенну книжок. Він хотів зрозуміти самого себе, розгадати незвідані таємниці, побачити заморські країни, позмагатися із бурею, зустріти свою любов, подарувати щастя їй.
Ще я зрозуміла, що у Грея не відразу усе змінилося. Він переміг себе, бо позбувся старих звичок, став себе фізично загартовувати. Та й море не любить слабких.
Я полюбила Ассоль. Адже вона так довго шукала своє пурпурове вітрило. Вона мала велику надію на краще. Єгль подарував їй цю надію, що до неї припливе свій корабель з червоними вітрилами. І ця мрія не полишала Ассоль.
Важливим для мене є ще і те, що я побачила, що герої твору як і я, розуміють, що усмішка, радість зустрічі, прощання і – вчасно сказане добре слово це найважливіше у житті.
У кожного свій корабель, своя стежина у житті, але мені так хочеться, щоб вітрила у всіх були пурпурові, а вітер попутній.
І хоча на жодній із карт неможливо знайти містечко Лісс, я зрозуміла, що «Пурпурові вітрила» О. Гріна справді здатні творити дива.
Книга Гріна нагадує про те, що кожен здатний зробити когось щасливим, аби було бажання робити добро, аби в серці була любов.
Герої «Пурпурових вітрил» – мужній Артур та ніжна Ассоль – романтики. У них є світла мрія і вони у неї вірять. Це віра у справжнє коханя, у щасливе майбутнє.
Я зрозуміла, що Артур Грей – фантазер, шукач чогось незвичайного. Однак, це не заважає йому бути мудрим, мати добре чутливе серце. Він не міг допустити, щоб із рук і ніг текла кров.
Я дізналася, що Грей любив пригодницьку літературу і цю любов прищепила йому мати. А ще він від ранку до вечора сидів у бібліотеці і прочитав силу-силенну книжок. Він хотів зрозуміти самого себе, розгадати незвідані таємниці, побачити заморські країни, позмагатися із бурею, зустріти свою любов, подарувати щастя їй.
Ще я зрозуміла, що у Грея не відразу усе змінилося. Він переміг себе, бо позбувся старих звичок, став себе фізично загартовувати. Та й море не любить слабких.
Я полюбила Ассоль. Адже вона так довго шукала своє пурпурове вітрило. Вона мала велику надію на краще. Єгль подарував їй цю надію, що до неї припливе свій корабель з червоними вітрилами. І ця мрія не полишала Ассоль.
Важливим для мене є ще і те, що я побачила, що герої твору як і я, розуміють, що усмішка, радість зустрічі, прощання і – вчасно сказане добре слово це найважливіше у житті.
У кожного свій корабель, своя стежина у житті, але мені так хочеться, щоб вітрила у всіх були пурпурові, а вітер попутній.
І хоча на жодній із карт неможливо знайти містечко Лісс, я зрозуміла, що «Пурпурові вітрила» О. Гріна справді здатні творити дива.
Книга Гріна нагадує про те, що кожен здатний зробити когось щасливим, аби було бажання робити добро, аби в серці була любов.