У творі розповідається про двох людей, які безтямно кохали одне одного, такі дві непересічні особистості, які готові були пожертвувати своїми якимись речами чи привілегіями заради того, щоб приємно вразити іншого.
А тепер відволічемося на хвильку й згадаємо, а хто ж такі ті волхви і яке вони мають відношення до назви та до задуму твору? Я відповім: волхви були першими, хто ушанував Ісуса Христа, прагнучи довести свою віддданість та віру в те, що Ісус справді син Бога, вони подарували немовляті безцінні подарунки, звідси й назва твору - "Дары волхвов". Символічно, чи не так? Адже головний сенс цієї фрази та назва нерозривно повязані. Зараз ми повсякчас, вітаючи когось із Днем Народження чи Новим РОком, не вміємо обирати подарунки, не відчуваємо душею, що потрібно людині, чого вона прагне... У творі усе зовсім навпаки: це подружжя так кохало одне одного, щор без роздумів пожертвувало найціннішим, прагнучи ощасливити кохану людину. Мені здається, що доки не відчуватимеш серцем, не усвідомиш найтоншими струнами душі, що подарувати комусь, то краще цього взагалі не робити.
Знаєте, іноді мені здається, що серед нас все ще є ці "наймудріші" та не лише на сторінках твору. Озирніться навкруги, може, там є та людина, яка навчить вас безкорисливо робтити щасливими інших?
Я розумію цю фразу так:
У творі розповідається про двох людей, які безтямно кохали одне одного, такі дві непересічні особистості, які готові були пожертвувати своїми якимись речами чи привілегіями заради того, щоб приємно вразити іншого.
А тепер відволічемося на хвильку й згадаємо, а хто ж такі ті волхви і яке вони мають відношення до назви та до задуму твору? Я відповім: волхви були першими, хто ушанував Ісуса Христа, прагнучи довести свою віддданість та віру в те, що Ісус справді син Бога, вони подарували немовляті безцінні подарунки, звідси й назва твору - "Дары волхвов". Символічно, чи не так? Адже головний сенс цієї фрази та назва нерозривно повязані. Зараз ми повсякчас, вітаючи когось із Днем Народження чи Новим РОком, не вміємо обирати подарунки, не відчуваємо душею, що потрібно людині, чого вона прагне... У творі усе зовсім навпаки: це подружжя так кохало одне одного, щор без роздумів пожертвувало найціннішим, прагнучи ощасливити кохану людину. Мені здається, що доки не відчуватимеш серцем, не усвідомиш найтоншими струнами душі, що подарувати комусь, то краще цього взагалі не робити.
Знаєте, іноді мені здається, що серед нас все ще є ці "наймудріші" та не лише на сторінках твору. Озирніться навкруги, може, там є та людина, яка навчить вас безкорисливо робтити щасливими інших?