Хамелеон — це ящірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.
Звичайно, у маленькому містечку, де відбуваються події чеховського оповідання, мова не йде про зоологічні дослідження. І навіть не про плазуна мова, а про звичайнісінького собі собаку невідомого хазяїна, цуценя, що опинилося в центрі подій на майдані і, захищаючи себе, вкусило за палець брутального, дуже гомінкого чоловіка.
Події відбуваються дуже швидко, на очах, мовби на театральній сцені.
Ось іде поліцейський наглядач Очумєлов. Він чудово розпочав робочий день, конфіскувавши у когось аґрус, і до юрби на майдані підійшов не стільки ладу дати, скільки показати себе хазяїном будь-якої ситуації та, може, ше чимось поживитись.
— Бродяга! Знищити! — галасував він на весь майдан, дізнавшись, що собака нічийний. І радить потерпілому:
— Ти цього так не даруй!
Йому навіть спекотно стає від власного обурення та енергійного втручання в справу.
Але хтось висловлює припущення, що собака — генеральський. Погляди Очумє-лова миттєво ж змінюються на протилежні, він обвинувачує в тому, що сталося, потерпілого. Ніхто вже не шукає причини, з якої собака вкусив Хрюкіна, йому просто не вірять, кажуть, що сам цвяхом розковиряв палець.
Хамелеон — це ящірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.
Звичайно, у маленькому містечку, де відбуваються події чеховського оповідання, мова не йде про зоологічні дослідження. І навіть не про плазуна мова, а про звичайнісінького собі собаку невідомого хазяїна, цуценя, що опинилося в центрі подій на майдані і, захищаючи себе, вкусило за палець брутального, дуже гомінкого чоловіка.
Події відбуваються дуже швидко, на очах, мовби на театральній сцені.
Ось іде поліцейський наглядач Очумєлов. Він чудово розпочав робочий день, конфіскувавши у когось аґрус, і до юрби на майдані підійшов не стільки ладу дати, скільки показати себе хазяїном будь-якої ситуації та, може, ше чимось поживитись.
— Бродяга! Знищити! — галасував він на весь майдан, дізнавшись, що собака нічийний. І радить потерпілому:
— Ти цього так не даруй!
Йому навіть спекотно стає від власного обурення та енергійного втручання в справу.
Але хтось висловлює припущення, що собака — генеральський. Погляди Очумє-лова миттєво ж змінюються на протилежні, він обвинувачує в тому, що сталося, потерпілого. Ніхто вже не шукає причини, з якої собака вкусив Хрюкіна, йому просто не вірять, кажуть, що сам цвяхом розковиряв палець.