Китайська література — одна з найдавніших літератур світу, її історія налічує три тисячі років. Класична китайська поезія досі є неперевершеним зразком мистецтва, предметом вивчення і захоплення наших сучасників. Основа авторської китайської поезії була закладена ще Конфуцієм: він стверджував, що вірш повинен ототожнюватися з тим, що людина бачить, думає і відчуває. Автор, створюючи вірш, повинен бути безкомпромісно щирим. Тому китайська поезія не знала вимислу у європейському значенні цього слова, вона була абсолютно правдивою у зображенні подій, думок та почуттів поета: «Китайська поезія—- це документ». Для китайського поета дійсність була багатшою за будь-який вимисел.
У своїх віршах китайські поети намагалися досягти досконалості через гармонійність форми та стриманість виражальних засобів. Довершеність вірша визначалася його відповідністю жорстким поетичним нормам та законам. За відповідність віршів визначеним нормам поетам часто присвоювали встановлені розряди. Оцінювання було суворим, і якщо поет претендував на перший розряд, він повинен був показати блискуче володіння технікою складання віршів, бездоганний смак, благородну стриманість у висловах, щирість думок та почуттів.
Вірші пронизували весь побут Китаю. Для вступу на державну службу складали іспити, серед яких був іспит зі складання віршів. Віршами писали послання друзям, відгукувалися на важливі події громадського і особистого життя, віршами ж писали епітафії. Уміння писати вірші особливо цінувалося тому, що кожен китаєць був тонким знавцем поезії. Хороший вірш, написаний бездоганним каліграфом, ставав реліквією. А якщо його особисто писав відомий поет — ця реліквія ставала безцінною.
Китайська література — одна з найдавніших літератур світу, її історія налічує три тисячі років. Класична китайська поезія досі є неперевершеним зразком мистецтва, предметом вивчення і захоплення наших сучасників. Основа авторської китайської поезії була закладена ще Конфуцієм: він стверджував, що вірш повинен ототожнюватися з тим, що людина бачить, думає і відчуває. Автор, створюючи вірш, повинен бути безкомпромісно щирим. Тому китайська поезія не знала вимислу у європейському значенні цього слова, вона була абсолютно правдивою у зображенні подій, думок та почуттів поета: «Китайська поезія—- це документ». Для китайського поета дійсність була багатшою за будь-який вимисел.
У своїх віршах китайські поети намагалися досягти досконалості через гармонійність форми та стриманість виражальних засобів. Довершеність вірша визначалася його відповідністю жорстким поетичним нормам та законам. За відповідність віршів визначеним нормам поетам часто присвоювали встановлені розряди. Оцінювання було суворим, і якщо поет претендував на перший розряд, він повинен був показати блискуче володіння технікою складання віршів, бездоганний смак, благородну стриманість у висловах, щирість думок та почуттів.
Вірші пронизували весь побут Китаю. Для вступу на державну службу складали іспити, серед яких був іспит зі складання віршів. Віршами писали послання друзям, відгукувалися на важливі події громадського і особистого життя, віршами ж писали епітафії. Уміння писати вірші особливо цінувалося тому, що кожен китаєць був тонким знавцем поезії. Хороший вірш, написаний бездоганним каліграфом, ставав реліквією. А якщо його особисто писав відомий поет — ця реліквія ставала безцінною.