Центральною фігурою п'єси "Наталка Полтавка" є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п'єси вона з матір'ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. "Золото, а не дівка!" — так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але всім вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого — Петра.
Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним — яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого "юристи" возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство — це добре ім'я.
Ось як каже про себе сама героїня: "Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду". Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії — їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного.
Протягом усієї п'єси ми жодного разу не бачимо, щоб Наталка байдикувала: вона ходить по воду, шиє... Мова дівчини багата, красива і співуча: Наталка раз у раз використовує влучні й дотепні народні прислів'я та приказки
. В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси української дівчини: щирість, скромність, доброта, чесність, вірність коханому, любов до рідних. А ще автор підкреслює її рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Можна стверджувати, що Наталка — ідеал селянської дівчини. Властиві їй загальнолюдські цінності роблять цю героїню улюбленицею не одного покоління читачів і глядачів.
Центральною фігурою п'єси "Наталка Полтавка" є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п'єси вона з матір'ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. "Золото, а не дівка!" — так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але всім вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого — Петра.
Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним — яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого "юристи" возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство — це добре ім'я.
Ось як каже про себе сама героїня: "Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду". Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії — їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного.
Протягом усієї п'єси ми жодного разу не бачимо, щоб Наталка байдикувала: вона ходить по воду, шиє... Мова дівчини багата, красива і співуча: Наталка раз у раз використовує влучні й дотепні народні прислів'я та приказки
. В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси української дівчини: щирість, скромність, доброта, чесність, вірність коханому, любов до рідних. А ще автор підкреслює її рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Можна стверджувати, що Наталка — ідеал селянської дівчини. Властиві їй загальнолюдські цінності роблять цю героїню улюбленицею не одного покоління читачів і глядачів.
Объяснение: