Зірки у небі, вони можуть розмовляти про наш недосконалий та гнітючий світ, їм все видно, всі війни, хвороби та інші людські проблеми. Можливо вони зрівнюють свій "досконалий" світ з нашим.
Це завдання по творчості Лєрмонтова ? "Выхожу один я на дорогу.." ?
Дуже шкода, що Ви його вивчаєте не мовою оригіналу.
Мої враження і думки після прочитання цього вірша.
Зоря з зорею може гомоніти про вічність. Коли я дивлюся на небо, у моїй голові дуже багато думок. Кожного разу вони різні і зовсім не про те, чи буде завтра сонячно. Мені згадується монолог неперевершеного Богдана Ступки про сонце. Сонце, яке тисячу років сходить над одним і тим самим пагорбом. На яке всі ці роки любуються то звірі, то греки, то скіфи, але сонцю байдуже. Нам здається, що цей світ створений лише вчора і тільки для нас. Що так відчувати можемо лише ми. Але це неправда. Ми - піщинки у цьому Всесвіті. Все наше життя - коротка мить. І ці ж самі зорі, сонце світили тисячу літ до нас зовсім іншим людям із зовсім іншими печалаями і проблемами. То про що ж ще гомоніти зорям між собою, якщо все земне не вартує їхньої уваги ? Лише про вічність... Навіщо їм звертати увагу на людські пристрасті, коли всі вони такі дрібні і миттєві ? Тому і ліричний герой прислухається до гомону зірок, а не до людських розмов. Він шукає у цьому світі щось справжнє, надійне, вічне.
Зірки у небі, вони можуть розмовляти про наш недосконалий та гнітючий світ, їм все видно, всі війни, хвороби та інші людські проблеми. Можливо вони зрівнюють свій "досконалий" світ з нашим.
Объяснение:
Відповідь:
Це завдання по творчості Лєрмонтова ? "Выхожу один я на дорогу.." ?
Дуже шкода, що Ви його вивчаєте не мовою оригіналу.
Мої враження і думки після прочитання цього вірша.
Зоря з зорею може гомоніти про вічність. Коли я дивлюся на небо, у моїй голові дуже багато думок. Кожного разу вони різні і зовсім не про те, чи буде завтра сонячно. Мені згадується монолог неперевершеного Богдана Ступки про сонце. Сонце, яке тисячу років сходить над одним і тим самим пагорбом. На яке всі ці роки любуються то звірі, то греки, то скіфи, але сонцю байдуже. Нам здається, що цей світ створений лише вчора і тільки для нас. Що так відчувати можемо лише ми. Але це неправда. Ми - піщинки у цьому Всесвіті. Все наше життя - коротка мить. І ці ж самі зорі, сонце світили тисячу літ до нас зовсім іншим людям із зовсім іншими печалаями і проблемами. То про що ж ще гомоніти зорям між собою, якщо все земне не вартує їхньої уваги ? Лише про вічність... Навіщо їм звертати увагу на людські пристрасті, коли всі вони такі дрібні і миттєві ? Тому і ліричний герой прислухається до гомону зірок, а не до людських розмов. Він шукає у цьому світі щось справжнє, надійне, вічне.
Пояснення: