Як відомо з сюжету казки, Хлопчик-зірка був надзвичайним красенем. Герой «мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене зі слонової кістки, і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюстки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря» (переклад І. Корунця). Окрім того, він був прудконогим, умів танцювати, співати й грати на сопілці. Проте ця врода обернулася героєві на шкоду, бо виростав він гордовитим, себелюбним і жорстоким. Хлопець гордував сільськими дітьми, називав їх своїми слугами, не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік, скривджених долею, кидав у них камінням і насміхався. Любив він тільки себе. У Хлопчика-зірки було кам’яне серце, і свій холод він поширював на всіх, бо діти, спілкуючись із ним, теж ставали такими самими жорстокими і себелюбними. Казка вчить, що перш ніж зробити якийсь крок чи вчинок, треба добре подумати. Не можна дозволяти собі бути жорстоким, гордовитим. А ще треба пам’ятати, що зовнішня краса ‑ це не привід робити ганебні вчинки. Бо найголовніше – це краса душі. Дякуючи О. Вайльдові та його казці, я зрозумів таку важливу істину.
