ці слова Гамлета про свого батька короля можна було б взяти епіграфом і до розмови про Гамлета, принца Датського.
Перед нами пройшло все життя Гамлета. Хоча трагедія охоплює декілька місяців, але це був період справжнього перетворення героя з хлопчика, який ніколи не стикався з буденною чорнотою життя, на мислителя, філософа, готового до дій юнака.
Декілька штрихів Шекспір подає для змалювання того, яким Гамлет був до того, як виникли у його житті складні питання.
Гамлет був принцем Датським, спадкоємцем королівського трону. Мав нічим не затьмарене життя, навчався у найкращому Віттенберзькому університеті, який був символом вільної думки, "синонімом духовної реформації XVI століття".
Гамлет не тільки був знайомий із науковою думкою свого часу, він добре знав літературу, мистецтво, сам писав вірші, знав правила сценічного дійства. Як справжня людина свого часу, Гамлет володіє і мечем.
Гамлет — справжній гуманіст, він добре розумів недоліки свого часу і міг би бути мудрим правителем.
Як син свого батька, Гамлет має помститися за честь родини, вбити Клавдія, який не тільки отруїв брата-короля, а й винен у гріху "кровозмішання". Братовбивця плодить навкруги себе саме зло. Біда Гамлета у тому, що він не хоче бути продовжувачем зла — адже, щоб викорінити зло, Гамлетові доведеться застосувати те саме зло. Йому важко ступити на такий шлях. Героя роздирає роздвоєність: дух батька закликає до помсти, внутрішній же голос зупиняє "дію зла". Гамлет намагається вивести зло, як то кажуть, "на чисту вбду". Для цього і влаштовує він виставу: "П'єса — це петля, Вона сумління вловить короля". Гамлет сподівався, що король і сам тепер зізнається у скоєнім злочині. Він і зізнається, але самна-сам, тільки у монолозі з собою. Гамлет втрачає слушний момент і дає можливість виграти королю, який плете проти нього нові сіті зла.
Людиною він був увесь, в усьому.
На нього схожих вже я не побачу,—
ці слова Гамлета про свого батька короля можна було б взяти епіграфом і до розмови про Гамлета, принца Датського.
Перед нами пройшло все життя Гамлета. Хоча трагедія охоплює декілька місяців, але це був період справжнього перетворення героя з хлопчика, який ніколи не стикався з буденною чорнотою життя, на мислителя, філософа, готового до дій юнака.
Декілька штрихів Шекспір подає для змалювання того, яким Гамлет був до того, як виникли у його житті складні питання.
Гамлет був принцем Датським, спадкоємцем королівського трону. Мав нічим не затьмарене життя, навчався у найкращому Віттенберзькому університеті, який був символом вільної думки, "синонімом духовної реформації XVI століття".
Гамлет не тільки був знайомий із науковою думкою свого часу, він добре знав літературу, мистецтво, сам писав вірші, знав правила сценічного дійства. Як справжня людина свого часу, Гамлет володіє і мечем.
Гамлет — справжній гуманіст, він добре розумів недоліки свого часу і міг би бути мудрим правителем.
Як син свого батька, Гамлет має помститися за честь родини, вбити Клавдія, який не тільки отруїв брата-короля, а й винен у гріху "кровозмішання". Братовбивця плодить навкруги себе саме зло. Біда Гамлета у тому, що він не хоче бути продовжувачем зла — адже, щоб викорінити зло, Гамлетові доведеться застосувати те саме зло. Йому важко ступити на такий шлях. Героя роздирає роздвоєність: дух батька закликає до помсти, внутрішній же голос зупиняє "дію зла". Гамлет намагається вивести зло, як то кажуть, "на чисту вбду". Для цього і влаштовує він виставу: "П'єса — це петля, Вона сумління вловить короля". Гамлет сподівався, що король і сам тепер зізнається у скоєнім злочині. Він і зізнається, але самна-сам, тільки у монолозі з собою. Гамлет втрачає слушний момент і дає можливість виграти королю, який плете проти нього нові сіті зла.