"Герой нашого часу" - —перший російський реалістичний психологічний роман в прозі. У романі піднімається злободенна проблема: чому розумні і енергійні люди не знаходять застосування своїм незвичайним здібностям і "в'януть без боротьби" на самому початку життєвого терену? На це питання Лермонтов відповідає історією життя Печоріна, молодої людини, що належить до покоління 30-х років XIX ст.в образі Печоріна автор представив художній тип, що увібрав в себе риси цілого покоління молодих людей початку століття.
У передмові до " Журналу Печоріна "Лермонтов пише:" історія душі людської, хоча б самої дрібної душі, чи не цікавіше і не корисніше історії цілого народу..."
Таке ідейне завдання автора зумовило і своєрідну побудову роману. Особливістю його є порушення хронологічної послідовності подій.
Роман складається з п'яти частин, п'яти повістей, що мають кожна свій жанр, свій сюжет і свій заголовок. Тільки основний герой об'єднує всі ці повісті в щось цілісне, в єдиний роман.
Особливе місце в романі займають останні три повісті - це історія життя Печоріна, написана ним самим. Ця історія представлена у вигляді щоденника ("Княжна Мері"), а також і у формі записок, які герой склав вже через деякий час.
Лермонтов підкреслює, що сповідь Печоріна цілком щира, що він (Печорін) був суворим суддею самому собі і "нещадно виставляв назовні власні слабкості і пороки".
Печорін- "зайва людина". Поведінка його незрозуміло оточуючим, тому що у них звичайна, поширена в дворянському суспільстві точка зору на життя. При всій різниці зовнішнього вигляду і відмінності характерів і Онєгін з роману А.С. Пушкіна, і герой комедії А. С. Грибоєдова "Горе від розуму" — Чацький, і Лермонтовський Печорін належать до типу "зайвих людей", тобто таких людей, для яких в навколишньому їх суспільстві не знаходилося ні місця, ні справи. Бєлінський сказав про Печоріна: "це Онєгін нашого часу, герой нашого часу. Несхожість їх між собою набагато менше відстані між Онегою і Печорою". Герцен теж назвав Печоріна "молодшим братом Онєгіна".
"Герой нашого часу" - —перший російський реалістичний психологічний роман в прозі. У романі піднімається злободенна проблема: чому розумні і енергійні люди не знаходять застосування своїм незвичайним здібностям і "в'януть без боротьби" на самому початку життєвого терену? На це питання Лермонтов відповідає історією життя Печоріна, молодої людини, що належить до покоління 30-х років XIX ст.в образі Печоріна автор представив художній тип, що увібрав в себе риси цілого покоління молодих людей початку століття.
У передмові до " Журналу Печоріна "Лермонтов пише:" історія душі людської, хоча б самої дрібної душі, чи не цікавіше і не корисніше історії цілого народу..."
Таке ідейне завдання автора зумовило і своєрідну побудову роману. Особливістю його є порушення хронологічної послідовності подій.
Роман складається з п'яти частин, п'яти повістей, що мають кожна свій жанр, свій сюжет і свій заголовок. Тільки основний герой об'єднує всі ці повісті в щось цілісне, в єдиний роман.
Особливе місце в романі займають останні три повісті - це історія життя Печоріна, написана ним самим. Ця історія представлена у вигляді щоденника ("Княжна Мері"), а також і у формі записок, які герой склав вже через деякий час.
Лермонтов підкреслює, що сповідь Печоріна цілком щира, що він (Печорін) був суворим суддею самому собі і "нещадно виставляв назовні власні слабкості і пороки".
Печорін- "зайва людина". Поведінка його незрозуміло оточуючим, тому що у них звичайна, поширена в дворянському суспільстві точка зору на життя. При всій різниці зовнішнього вигляду і відмінності характерів і Онєгін з роману А.С. Пушкіна, і герой комедії А. С. Грибоєдова "Горе від розуму" — Чацький, і Лермонтовський Печорін належать до типу "зайвих людей", тобто таких людей, для яких в навколишньому їх суспільстві не знаходилося ні місця, ні справи. Бєлінський сказав про Печоріна: "це Онєгін нашого часу, герой нашого часу. Несхожість їх між собою набагато менше відстані між Онегою і Печорою". Герцен теж назвав Печоріна "молодшим братом Онєгіна".
Объяснение: