Аналіз поезії "Балкон" Шарль Бодлер: (буду дуже вдячна, ів) Прамати спогадів, закоханих царівно,
Ти — все, чим я живу, ти — все, чим палко снив!
Ти пестощів красу згадаєш безсумнівно,
Палаючий камін і чари вечорів.
Прамати спогадів, закоханих царівно!
О вечори, що їх освітлював камін,
І ті, що в пелені рожевій, на балконі!
Я до грудей твоїх і до пругких колін,
Освідчившись тобі, тулив свої долоні.
О вечори, що їх освітлював камін!
Принадливі сонця в гарячі надвечір’я!
Широка просторінь, а серце б’ється — страх!
До тебе горнучись, княжно краси, повір, я
Вдихав, здавалося, твоєї крові пах.
Привабливі сонця в гарячі надвечір’я!
А ніч густішала, як кам’яна стіна,
Мій зір у пітьмі став зіницями твоїми.
Я подих твій спивав, о труто чарівна,
Торкався ніг твоїх я пальцями м’якими,
А ніч густішала, як кам’яна стіна!
Я воскрешатиму щасливі миті знову,
Себе вбачаючи лиш біля ніг твоїх.
Бо де ж я віднайду твою красу чудову,
Як не в душі твоїй та в обрисах струнких?
Я воскрешатиму щасливі миті знову.
Ці клятви, пахощі й цілунки без кінця,
Чи, заборонені, повернуться зі хлані,
Як підіймаються на небеса сонця,
Що омившись в океані?
О клятви, пахощі й цілунки без кінця!
я чесно ответ не знаю блин..