Центральне місце займає образ Івана Дідуха. Детального опису його зовнішності у творі немає. Іван був скалічений тяжкою працею: «Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг». Тому його в селі прозвали Переломаним.
Іван — надзвичайно працьовита людина, дуже порядна, хоч і дещо дивакувата («Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою»). Іван ціле життя тяжко працював, працю він сприймав як своє життєве покликання та обов’язок: «Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб! Не раз, як днинка кінчиласи, а я впаду на ниву та й ревно молюся до бога: господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком (шматком) хліба, а я буду все працювати, хіба бих не міг ні руков, ні ногов кинути...».
Він — справжній патріот рідної землі, свого села. Тому для нього вимушене прощання зі своєю землею — найбільша в житті трагедія. Іван розривається між любов’ю до землі, якій віддав стільки сил, і любов’ю до дітей, турботою про їхню долю: він усвідомлює, що в рідному селі їх чекає лише перспектива стати наймитами. Чоловік робить вибір на користь майбутнього дітей, хоча знає, що сам ніколи не буде щасливим за океаном.
Катерина – дружина Івана. Її образ змальовано побіжно. Сказано зокрема, що вона була «старенька й сухонька». Вона, так само як і її чоловік, працьовита та порядна. «Була-с порєдна газдиня, тєжко-с працувала, не гайнувала-с», — таку характеристику Катерині дає сам Іван. Розлука з рідним селом дуже гнітила Катерину: вона сумувала й багато плакала.
Центральне місце займає образ Івана Дідуха. Детального опису його зовнішності у творі немає. Іван був скалічений тяжкою працею: «Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг». Тому його в селі прозвали Переломаним.
Іван — надзвичайно працьовита людина, дуже порядна, хоч і дещо дивакувата («Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою»). Іван ціле життя тяжко працював, працю він сприймав як своє життєве покликання та обов’язок: «Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб! Не раз, як днинка кінчиласи, а я впаду на ниву та й ревно молюся до бога: господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком (шматком) хліба, а я буду все працювати, хіба бих не міг ні руков, ні ногов кинути...».
Він — справжній патріот рідної землі, свого села. Тому для нього вимушене прощання зі своєю землею — найбільша в житті трагедія. Іван розривається між любов’ю до землі, якій віддав стільки сил, і любов’ю до дітей, турботою про їхню долю: він усвідомлює, що в рідному селі їх чекає лише перспектива стати наймитами. Чоловік робить вибір на користь майбутнього дітей, хоча знає, що сам ніколи не буде щасливим за океаном.
Катерина – дружина Івана. Її образ змальовано побіжно. Сказано зокрема, що вона була «старенька й сухонька». Вона, так само як і її чоловік, працьовита та порядна. «Була-с порєдна газдиня, тєжко-с працувала, не гайнувала-с», — таку характеристику Катерині дає сам Іван. Розлука з рідним селом дуже гнітила Катерину: вона сумувала й багато плакала.