П'єса норвезького письменника — драматурга Генріка Ібсена "Ляльковий дім", можна сказати, є самою відомою із його творів в нашій країні. Дія п'єси відбувається в другій половині XIX ст. Відображені в ній події спираються на реальні, що мали місце в родині письменниці Лаури Кілер, знайомої Ібсена.
Коли починаєш читати твір, то і благополучний красивий дім, і його мешканці, і їх життя — все це зовсім не здається ляльковим чи вигаданим. Тут кипить життя і вирують справжні пристрасті. Та чим далі заглиблюєшся у вир подій, стаєш свідком непростих родинних відносин, починаєш відчувати і зверхність почуттів, і нещирість стосунків. З добрими намірами Нора вдається до брехні. Чому? Вона хоче до хворому чоловікові, та не хоче турбувати хворого батька, тому за підробленим векселем отримує гроші в банку. Потім, відмовляючи собі в усьому, поступово виплачує борг потай від чоловіка. Мені здається, ця ситуація фальшива і неправильна: якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то між ними не має бути секретів. Очевидно, Нора не відчувала щирості в почуттях чоловіка, якщо боялася йому зізнатися. Так і вийшло. Дізнавшись про все, Хельмер, який тільки недавно називав свою жінку пташкою та білочкою, вже називає її злочинницею, що зруйнувала його життя, не зважаючи на те, що Нора старалася для нього. Чому ж він не хоче зрозуміти свою "лялечку"? Бо він завжди ставився до неї як до своєї власності, ляльки, іграшки, і ніколи не вважав її особистістю. Нора пронизливо починає розуміти своє становище — колись вона була лялечкою — донечкою для тата, тепер вона лялечка — дружина... вона розуміє, що навіть до своїх дітей ставиться, як до ляльок. У кінці п'єси Нора вже перестає бути "лялькою", "соловейком", вона на повний голос говорить про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда, бо конфлікт благополучно закінчився і "лялечка" має зайняти своє звичайне місце.
Дійсно, дім Хельмерів ляльковий, бо він побудований на нещирих стосунках, брехні, непорозумінні. Такі конфлікти Г. Ібсен виніс на сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки в тогочасному суспільстві, про її право на власну точку зору, про її рівні права з чоловіком. Це було зовсім новим для норвезької та й для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця й не зрозуміло — то пішла Нора чи ні? Двері тільки причинені й через них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Я думаю, автор хотів закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але тільки не помирають духовно, хай не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, за те, щоб ніхто не був просто іграшкою, лялькою в чужих руках, щоб суспільство складалося не з "лялькових", а справжніх, міцних осель, де панують кохання і щирість, взаєморозуміння і повага.
Объяснение:
П'єса норвезького письменника — драматурга Генріка Ібсена "Ляльковий дім", можна сказати, є самою відомою із його творів в нашій країні. Дія п'єси відбувається в другій половині XIX ст. Відображені в ній події спираються на реальні, що мали місце в родині письменниці Лаури Кілер, знайомої Ібсена.
Коли починаєш читати твір, то і благополучний красивий дім, і його мешканці, і їх життя — все це зовсім не здається ляльковим чи вигаданим. Тут кипить життя і вирують справжні пристрасті. Та чим далі заглиблюєшся у вир подій, стаєш свідком непростих родинних відносин, починаєш відчувати і зверхність почуттів, і нещирість стосунків. З добрими намірами Нора вдається до брехні. Чому? Вона хоче до хворому чоловікові, та не хоче турбувати хворого батька, тому за підробленим векселем отримує гроші в банку. Потім, відмовляючи собі в усьому, поступово виплачує борг потай від чоловіка. Мені здається, ця ситуація фальшива і неправильна: якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то між ними не має бути секретів. Очевидно, Нора не відчувала щирості в почуттях чоловіка, якщо боялася йому зізнатися. Так і вийшло. Дізнавшись про все, Хельмер, який тільки недавно називав свою жінку пташкою та білочкою, вже називає її злочинницею, що зруйнувала його життя, не зважаючи на те, що Нора старалася для нього. Чому ж він не хоче зрозуміти свою "лялечку"? Бо він завжди ставився до неї як до своєї власності, ляльки, іграшки, і ніколи не вважав її особистістю. Нора пронизливо починає розуміти своє становище — колись вона була лялечкою — донечкою для тата, тепер вона лялечка — дружина... вона розуміє, що навіть до своїх дітей ставиться, як до ляльок. У кінці п'єси Нора вже перестає бути "лялькою", "соловейком", вона на повний голос говорить про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда, бо конфлікт благополучно закінчився і "лялечка" має зайняти своє звичайне місце.
Дійсно, дім Хельмерів ляльковий, бо він побудований на нещирих стосунках, брехні, непорозумінні. Такі конфлікти Г. Ібсен виніс на сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки в тогочасному суспільстві, про її право на власну точку зору, про її рівні права з чоловіком. Це було зовсім новим для норвезької та й для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця й не зрозуміло — то пішла Нора чи ні? Двері тільки причинені й через них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Я думаю, автор хотів закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але тільки не помирають духовно, хай не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, за те, щоб ніхто не був просто іграшкою, лялькою в чужих руках, щоб суспільство складалося не з "лялькових", а справжніх, міцних осель, де панують кохання і щирість, взаєморозуміння і повага.