Уайльдівські парадокси (за романом "Портрет Доріана Грея") Роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" незвичайний уже тим, що схожий на реалістичний, але не є таким. Цей твір — втілення естетизму Уайльда, його парадоксального мислення. Про що ж роман? Перш за все про те, який зв'язок між життям і мистецтвом і що таке краса. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття. Кожен із героїв — втілення якогось боку мистецтва, прекрасного. Безіл — втілення служіння мистецтву, лорд Генрі — втілення філософії насолоди, а Доріан — людина, яка вирішила зробити своє життя прекрасним, як саме мистецтво. Але парадокс у тому, що, декларуючи прекрасне як суть життя, герої здійснюють вчинки, які не можна вважати за прекрасні. Найяскравіше мислить лорд Генрі, який із холодним цинізмом вивертає навіть моральні істини просто заради гри розуму. Так розкриває Уайльд думку про те, що мистецтво не має нічого спільного з істиною та мораллю. Письменник показує, куди може завести захоплення інтелектуальною грою, яка не має на меті нічого, крім самої гри. Адже мета лорда Генрі — не істина і краса, а самовивищення, утвердження власної особистості. Уайльд показав могутність прекрасного слова і красу витонченої думки. Але разом із тим письменник продемонстрував, що є галузь, для якої парадокс — це загибель. Це галузь моралі. Є моральні засади, які тримають людство, і парадокс тут недоречний, оскільки руйнує їх, робить відносним добро і зло. А це неприпустиме. Саме про це розповідає витвір мистецтва — портрет Доріана Грея. Портрет дає моральну оцінку героя, тобто не залишається байдужим до моралі. Коли Доріан кидається з ножем на портрет, то вбиває себе, а портрет знову залишається прекрасним, повернувши вади Доріанові.
Роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" незвичайний уже тим, що схожий на реалістичний, але не є таким. Цей твір — втілення естетизму Уайльда, його парадоксального мислення.
Про що ж роман? Перш за все про те, який зв'язок між життям і мистецтвом і що таке краса. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття. Кожен із героїв — втілення якогось боку мистецтва, прекрасного. Безіл — втілення служіння мистецтву, лорд Генрі — втілення філософії насолоди, а Доріан — людина, яка вирішила зробити своє життя прекрасним, як саме мистецтво. Але парадокс у тому, що, декларуючи прекрасне як суть життя, герої здійснюють вчинки, які не можна вважати за прекрасні. Найяскравіше мислить лорд Генрі, який із холодним цинізмом вивертає навіть моральні істини просто заради гри розуму. Так розкриває Уайльд думку про те, що мистецтво не має нічого спільного з істиною та мораллю. Письменник показує, куди може завести захоплення інтелектуальною грою, яка не має на меті нічого, крім самої гри. Адже мета лорда Генрі — не істина і краса, а самовивищення, утвердження власної особистості. Уайльд показав могутність прекрасного слова і красу витонченої думки. Але разом із тим письменник продемонстрував, що є галузь, для якої парадокс — це загибель. Це галузь моралі. Є моральні засади, які тримають людство, і парадокс тут недоречний, оскільки руйнує їх, робить відносним добро і зло. А це неприпустиме. Саме про це розповідає витвір мистецтва — портрет Доріана Грея. Портрет дає моральну оцінку героя, тобто не залишається байдужим до моралі. Коли Доріан кидається з ножем на портрет, то вбиває себе, а портрет знову залишається прекрасним, повернувши вади Доріанові.