У цієї "маленької людини" з перших днів життя, здавалося, все пішло не так: мати довго не могла вибрати синові ім'я і зупинилася зрештою на імені батька своєї дитини. І прізвище було якесь непомітне, буденне і трохи смішне. І робота у Акакія Акакійовича була одноманітна і нудна, хоча нудною він її не вважав. Як зазначає Гоголь, герой його повісті не лише сумлінно і акуратним рівним почерком переписував чиновницькі папери, а робив це з любов'ю і задоволенням. Змінювалися його начальники, а він продовжував працювати на своїй скромній посаді. Дехто з його колег кепкував, що Акакій Акакійович, мабуть, народився чиновником і працює ним все своє життя. Його ніхто не цінує, не звертається до нього з добрим словом. Помічник столоначальника приносить йому папери для переписування і кладе їх на стіл — мовчки, без жодного слова, наче перед ним не людина, а порожнє місце. Колеги-канцеляристи постійно кепкують з Башмачкіна, а він наче не помічає цього, працює далі. І лише коли вже дуже дошкуляють, може кинути докірливе: "Чому ви мене ображаєте?" У тому докорі стільки образи і жалісливого німого крику дати йому спокій, що кривдники відступають і ще довго караються сумлінням, пригадуючи погляд Акакія Акакійовича.
