Коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; у празник або хоч i в недiльку так гарно їх повбира, дрiбушки за дрiбушку ... та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вiнком, та заквiтча квiтками, кiнцi у ленти аж геть пороспуска; усi груди так i обнизанi добрим намистом з червонцями, так що разкiв двадцять буде... а на шиї... на чорнiй бархатцi, широкiй, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус i у кольцi зверху камiнець, червоненький... Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться пiд саму душу, щоб нiчогiсiнько не видно було...
2. Сільське весілля.
Отак, раз, на клечальнiй недiлi, була Маруся у своєї подруги у дружках на весiллi i сидiла за столом. Проти дружечок, звичайно, сидiли бояри. Як пришивали боярам до шапок квiтки, то усi клали по шагу... Дружечки зараз кинулись з боярами цятаться... Троїста, музика гра, що є духу: риплять скрипки, бряжчать цимбали... Як же вдарив навприсядку, так ногами до землi не доторкується, — то поповзе навколiшки, то через голову перекинеться, скакне, у долошки плесне, свисне, що аж у вухах залящить, та вп'ять в боки, та тропака-тропана...
3. Старости, сватання.
...ввiйшли в хату двоє старостiв, люди хорошi, мiщани, у синiх жупанах аглицької каламайки, поясами попiдперiзуванi, з паличками, i у старшого старости хлiб святий у руках. Старший староста i каже:
— Ми є люди нiмецькiї, а йдемо з землi турецької. Ми собi ловцi, удалiї молодцi. Раз дома, у нашiй землi, випала пороша... Я i кажу товаришу: "Чого нам дивитись на таку шквирю, ходiм ськать усякого звiрю", — i пiшли, їздили, слiдили i нiчого не получили. Назустрiч нам якраз їде на вороному коню отсей князь (а Василь устав та й кланяється, бо се про нього говорили)... Маруся, вийшовши iз кiмнати, засоромилась — господи! — почервонiла, що твiй мак, i, не поклонившись, зараз стала бiля печi та й колупа її пальцем... Iди ж, iди та давай чим людей пов'язати. Або, може, — нiчого не придбала та з сорому пiч колупаєш? Не вмiла матерi слухати, не вчилася прясти, не заробила рушникiв, так в'яжи хоч валом, коли i той ще є. Пiшла Маруся у кiмнату i винесла на дерев'янiй тарiлочцi два рушники довгих та мудро вишитих, хрест-навхрест покладених, i положила на хлiбовi святому, а сама стала перед образом та й вдарила три поклони, далi отцю тричi поклонилася у ноги i поцiлувала у руку, неньцi так же; i, узявши рушники, пiднесла на тарiлочцi перше старшому старостi, а там i другому.
1. Елементи одягу.
Коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; у празник або хоч i в недiльку так гарно їх повбира, дрiбушки за дрiбушку ... та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вiнком, та заквiтча квiтками, кiнцi у ленти аж геть пороспуска; усi груди так i обнизанi добрим намистом з червонцями, так що разкiв двадцять буде... а на шиї... на чорнiй бархатцi, широкiй, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус i у кольцi зверху камiнець, червоненький... Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться пiд саму душу, щоб нiчогiсiнько не видно було...
2. Сільське весілля.
Отак, раз, на клечальнiй недiлi, була Маруся у своєї подруги у дружках на весiллi i сидiла за столом. Проти дружечок, звичайно, сидiли бояри. Як пришивали боярам до шапок квiтки, то усi клали по шагу... Дружечки зараз кинулись з боярами цятаться... Троїста, музика гра, що є духу: риплять скрипки, бряжчать цимбали... Як же вдарив навприсядку, так ногами до землi не доторкується, — то поповзе навколiшки, то через голову перекинеться, скакне, у долошки плесне, свисне, що аж у вухах залящить, та вп'ять в боки, та тропака-тропана...
3. Старости, сватання.
...ввiйшли в хату двоє старостiв, люди хорошi, мiщани, у синiх жупанах аглицької каламайки, поясами попiдперiзуванi, з паличками, i у старшого старости хлiб святий у руках. Старший староста i каже:
— Ми є люди нiмецькiї, а йдемо з землi турецької. Ми собi ловцi, удалiї молодцi. Раз дома, у нашiй землi, випала пороша... Я i кажу товаришу: "Чого нам дивитись на таку шквирю, ходiм ськать усякого звiрю", — i пiшли, їздили, слiдили i нiчого не получили. Назустрiч нам якраз їде на вороному коню отсей князь (а Василь устав та й кланяється, бо се про нього говорили)... Маруся, вийшовши iз кiмнати, засоромилась — господи! — почервонiла, що твiй мак, i, не поклонившись, зараз стала бiля печi та й колупа її пальцем... Iди ж, iди та давай чим людей пов'язати. Або, може, — нiчого не придбала та з сорому пiч колупаєш? Не вмiла матерi слухати, не вчилася прясти, не заробила рушникiв, так в'яжи хоч валом, коли i той ще є. Пiшла Маруся у кiмнату i винесла на дерев'янiй тарiлочцi два рушники довгих та мудро вишитих, хрест-навхрест покладених, i положила на хлiбовi святому, а сама стала перед образом та й вдарила три поклони, далi отцю тричi поклонилася у ноги i поцiлувала у руку, неньцi так же; i, узявши рушники, пiднесла на тарiлочцi перше старшому старостi, а там i другому.