У кімнаті було повно пацюків, але Зульфат швидко впорався з цим. Хлопчина почав шукати усі нори та ходи бридких пацюків і напихати в них вугільного жару палицею. Через декілька днів висілок спустошили італійці і почався голод. Усі продавали найцінніші речі за склянку солі. Інколи з’являлася підвода коней, на якій бородатий чоловік привозив сіль, яку обмінював на речі селян. Коло підводи Климко та Зульфат зустріли свою вчительку, Наталю Миколаївну, яка з немовлям на руках змушена була піти зі своєї кімнати у виселок через розбої італійців. Хлопці до й обжитися на новому місці, попереносили усі речі. Немовля вчительки хотіло молока, тому дід Зульфата відправив його в Лобовку по молоко. В цей день Климко каже, що піде по сіль, прощається з Зульфатом, пише записку вчительці «Наталю Миколаївно! Я пішов. Зульфат вам усе розкаже. Я скоро вернуся. Клим».
