серед багатьох творів михайла стельмаха окремо стоять дві повісті – «гуси-лебеді летять», «щедрий вечір». автобіографічні за своїм змістом, вони ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, є батькам по господарству. але життя його не можна назвати сірим і буденним. у світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жар-птиці, по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. михайлик – непосидючий, беш-кетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. є в михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : «слабість» або «дурість», за словами односельців невситима – жага до читання. михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в «селі». заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. але той потяг до знань не залишився марним: михайлик іззадоволенням і успіхом учиться в школі. вражає розповідь його про батькову кирею. в ній носив його батько до школи взимку, коли михайлик не мав взуття, «я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку». із вдячністю згадує михайло панасович про всю свою сім’ю. не-освічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». з особливою теплотою говорить стельмах і про свої діда й бабу. «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». а «з незвичайної делікатності дідуся дивувалися і потроху підсміювалися» сусіди. бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? » справжню науку проходить михайлик, спостерігаючи життя дорослого світу. він бачить і по-своєму сприймає не тільки добро, а й зло. нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. палко протестує дитяча душа проти людської зажуч-ливості, нечесності, підступності. вчинки юхрима бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення. «прямо над нашою хатою пролітають лебеді» – так починається перша повість. цим образом вона і завершується. гуси-лебеді – своєрідний символ михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. недарма ж бо «гуси-лебеді летять… над моїм дитинством, …над моїм життям! »
відповідь:
серед багатьох творів михайла стельмаха окремо стоять дві повісті – «гуси-лебеді летять», «щедрий вечір». автобіографічні за своїм змістом, вони ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, є батькам по господарству. але життя його не можна назвати сірим і буденним. у світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жар-птиці, по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. михайлик – непосидючий, беш-кетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. є в михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : «слабість» або «дурість», за словами односельців невситима – жага до читання. михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в «селі». заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. але той потяг до знань не залишився марним: михайлик іззадоволенням і успіхом учиться в школі. вражає розповідь його про батькову кирею. в ній носив його батько до школи взимку, коли михайлик не мав взуття, «я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку». із вдячністю згадує михайло панасович про всю свою сім’ю. не-освічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». з особливою теплотою говорить стельмах і про свої діда й бабу. «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». а «з незвичайної делікатності дідуся дивувалися і потроху підсміювалися» сусіди. бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? » справжню науку проходить михайлик, спостерігаючи життя дорослого світу. він бачить і по-своєму сприймає не тільки добро, а й зло. нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. палко протестує дитяча душа проти людської зажуч-ливості, нечесності, підступності. вчинки юхрима бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення. «прямо над нашою хатою пролітають лебеді» – так починається перша повість. цим образом вона і завершується. гуси-лебеді – своєрідний символ михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. недарма ж бо «гуси-лебеді летять… над моїм дитинством, …над моїм життям! »
пояснення: