На визволених територіях почалася розбудова італійської держави.
У лютому 1861 р. в Турині відбулось урочисте відкриття парламенту, який затвердив створення Італійського королівства у складі П'ємонту і приєднаних до нього областей. Королем Італії проголосили Віктора-Еммануїла.
За конституцією Італійське королівство було конституційною монархією з двопалатним парламентом — сенатом, члени якого призначалися королем довічно, і палатою депутатів. Однак через значний майновий ценз обирати депутатів мали змогу лише 2,5% населення.
Але процес об'єднання Італії не було завершено. Під владою Австрії залишалася Венеціанська область, а в Римі, спираючись на підтримку Наполеона III, світську владу зберігав папа. Уряд Віктора-Еммануїла чекав на сприятливі обставини для завершення об'єднання Італії. У 1862 р. Ґарібальді здійснив відчайдушну, але невдалу спробу захопити Рим.
Набагато успішнішим виявилося приєднання 1866 р. до Італійського королівства Венеції. Італійська армія розпочала воєнні дії в той момент, коли австрійці зазнали поразки поблизу м. Садова від прусської армії у війні за Шлезвіґ і Ґольштейн. За мирним договором, підписаним у Відні, Венеціанська область назавжди залишалася за Італією. Згодом, під час франко-прусської війни, крах Другої імперії зробив можливим вступ італійських військ до Рима і приєднання Папської області. Сталося це 1870 р. Об'єднання Італії завершилося. Рим обрали столицею Італійського королівства. У результаті об'єднання Італії було вирішено два основних завдання — визволено її північно-східну частину з-під влади Австрії та створено національну державу.
На визволених територіях почалася розбудова італійської держави.
У лютому 1861 р. в Турині відбулось урочисте відкриття парламенту, який затвердив створення Італійського королівства у складі П'ємонту і приєднаних до нього областей. Королем Італії проголосили Віктора-Еммануїла.
За конституцією Італійське королівство було конституційною монархією з двопалатним парламентом — сенатом, члени якого призначалися королем довічно, і палатою депутатів. Однак через значний майновий ценз обирати депутатів мали змогу лише 2,5% населення.
Але процес об'єднання Італії не було завершено. Під владою Австрії залишалася Венеціанська область, а в Римі, спираючись на підтримку Наполеона III, світську владу зберігав папа. Уряд Віктора-Еммануїла чекав на сприятливі обставини для завершення об'єднання Італії. У 1862 р. Ґарібальді здійснив відчайдушну, але невдалу спробу захопити Рим.
Набагато успішнішим виявилося приєднання 1866 р. до Італійського королівства Венеції. Італійська армія розпочала воєнні дії в той момент, коли австрійці зазнали поразки поблизу м. Садова від прусської армії у війні за Шлезвіґ і Ґольштейн. За мирним договором, підписаним у Відні, Венеціанська область назавжди залишалася за Італією. Згодом, під час франко-прусської війни, крах Другої імперії зробив можливим вступ італійських військ до Рима і приєднання Папської області. Сталося це 1870 р. Об'єднання Італії завершилося. Рим обрали столицею Італійського королівства. У результаті об'єднання Італії було вирішено два основних завдання — визволено її північно-східну частину з-під влади Австрії та створено національну державу.