Проблема виникнення та походження слов’янської писемності становить значні труднощі через відсутність достатньої кількості джерел, що нерідко суперечать одне одному, а також тому, що до нас дійшли дві слов’янські абетки – кирилиця та глаголиця.
Широкої популярності набуло переконання, що слов’янська писемність виникла одразу, так би мовити "одним махом” у 862 р. Внаслідок спрямованої діяльності великих слов’янських просвітників Костянтина (Кирила) і Методія. На Русь грамотність потрапила ще пізніше – після релігійної реформи Володимира 988 р. з Болгарії в цілком сформованому й усталеному вигляді. Проте ці дві тези не відповідають дійсності і не витримують жодної критики. Насправді слов’янська писемність виникла задовго до IX ст. і на часи Кирила і Методія пройшла тривалий і складний шлях розвитку. Те, що слов’яни знали писемність до Володимира Великого сумніву не підлягає. Про це давно заявлено в дослідницькій літературі з посиланням безпосередньо на джерела. Найдостовірнішими мабуть тексти русько-візантійських договорів, укладених в 860, 874, 944, 971рр.[1] Важливою проблемою э хронологія , зокрема, визначення часу підписання двох перших угод. В третій редакції "Повісті временних літ” вони перенесені на 907 та 911 рр., тобто на час князювання Олега. Але в дійсності маємо справу з явною фальсифікацією. Реально перший договір був укладений у 860-863рр., а другий – 874 року; отже за часів Аскольда[2].
Проблема виникнення та походження слов’янської писемності становить значні труднощі через відсутність достатньої кількості джерел, що нерідко суперечать одне одному, а також тому, що до нас дійшли дві слов’янські абетки – кирилиця та глаголиця.
Широкої популярності набуло переконання, що слов’янська писемність виникла одразу, так би мовити "одним махом” у 862 р. Внаслідок спрямованої діяльності великих слов’янських просвітників Костянтина (Кирила) і Методія. На Русь грамотність потрапила ще пізніше – після релігійної реформи Володимира 988 р. з Болгарії в цілком сформованому й усталеному вигляді. Проте ці дві тези не відповідають дійсності і не витримують жодної критики. Насправді слов’янська писемність виникла задовго до IX ст. і на часи Кирила і Методія пройшла тривалий і складний шлях розвитку. Те, що слов’яни знали писемність до Володимира Великого сумніву не підлягає. Про це давно заявлено в дослідницькій літературі з посиланням безпосередньо на джерела. Найдостовірнішими мабуть тексти русько-візантійських договорів, укладених в 860, 874, 944, 971рр.[1] Важливою проблемою э хронологія , зокрема, визначення часу підписання двох перших угод. В третій редакції "Повісті временних літ” вони перенесені на 907 та 911 рр., тобто на час князювання Олега. Але в дійсності маємо справу з явною фальсифікацією. Реально перший договір був укладений у 860-863рр., а другий – 874 року; отже за часів Аскольда[2].