усе життя середньовічної людини було пов’язане з церквою, тому, зрозуміло, найвпливовішими в середньовіччі були діячі церкви. священики відрізнялися від інших християн – мирян. вони звільнялися від служби в армії й не підпорядковувалися ніякому суду, крім церковного.
духовенство не платило податків, натомість миряни сплачували церковну десятину.
в епоху середньовіччя духовенство розділилося на біле і чорне. білими називали священиків, які не давали монашеської обітниці й несли службу серед людей – у миру. чорне духовенство – монахи – жили в монастирях. слово монах (чернець) означає “одинак”, і вони справді намагались усамітнитися від інших людей. ченці багато працювали, забезпечуючи себе всім необхідним, невтомно молилися, навчали людей і переписували книги. великі монастирі на сході європи називалися лаврами, а на заході – абатствами.
церковна десятина – десята частина від прибутків, яку сплачувало церкві населення країни
середньовічна людина була глибоко переконана, що головним у її житті є стосунки з богом, а турбота про спасіння душ християн якраз і лягала на плечі духовенства. тому винятково важливим, набагато вагомішим, ніж виконання будь-яких інших функцій, була угодна богу належність людини до духовного сану.
християнське духовенство поділялося на біле і чорне. до білого духовенства належали єпископи й священики, які обслуговували релігійні потреби мирян: правили месу, здійснювали церковні таїнства (хрещення, причастя, вінчання, сповідь тощо). ядром повсякденного церковного життя в західній європі була парафія, яка об’єднувала мешканців кількох сіл чи міських кварталів. парафія священиком (парохом). його помічниками могли бути духовні особи нижчого рангу (диякони, іподиякони). у свою чергу парафія підпорядковувалася єпархії, на чолі якої стояв єпископ. кілька єпархій об’єднувалися в архієпископство. на підтримку життєдіяльності церкви та духовенства вірники сплачували десяту частину від власних прибутків, тобто десятину.
християнська церква мала свою ієрархічну структуру. на вершині церковної піраміди був папа гамсокаа. другий, за папою, щабель у церковній ієрархії посідали архієпископи. за ними — єпископи, сходинкою нижче — абати, а ще нижче - священики (парохи)
абат (абатиса) - настоятель (настоятелька) монастиря; походить від давньоєврейського слова «абба», тобто «батько».
єпархія - територіальна одиниця, яка перебуває під церковним інням єпископа. у католицькій церкві вживається латинський термін — діоцеза.
духовенство
усе життя середньовічної людини було пов’язане з церквою, тому, зрозуміло, найвпливовішими в середньовіччі були діячі церкви. священики відрізнялися від інших християн – мирян. вони звільнялися від служби в армії й не підпорядковувалися ніякому суду, крім церковного.
духовенство не платило податків, натомість миряни сплачували церковну десятину.
в епоху середньовіччя духовенство розділилося на біле і чорне. білими називали священиків, які не давали монашеської обітниці й несли службу серед людей – у миру. чорне духовенство – монахи – жили в монастирях. слово монах (чернець) означає “одинак”, і вони справді намагались усамітнитися від інших людей. ченці багато працювали, забезпечуючи себе всім необхідним, невтомно молилися, навчали людей і переписували книги. великі монастирі на сході європи називалися лаврами, а на заході – абатствами.
церковна десятина – десята частина від прибутків, яку сплачувало церкві населення країни
середньовічна людина була глибоко переконана, що головним у її житті є стосунки з богом, а турбота про спасіння душ християн якраз і лягала на плечі духовенства. тому винятково важливим, набагато вагомішим, ніж виконання будь-яких інших функцій, була угодна богу належність людини до духовного сану.
християнське духовенство поділялося на біле і чорне. до білого духовенства належали єпископи й священики, які обслуговували релігійні потреби мирян: правили месу, здійснювали церковні таїнства (хрещення, причастя, вінчання, сповідь тощо). ядром повсякденного церковного життя в західній європі була парафія, яка об’єднувала мешканців кількох сіл чи міських кварталів. парафія священиком (парохом). його помічниками могли бути духовні особи нижчого рангу (диякони, іподиякони). у свою чергу парафія підпорядковувалася єпархії, на чолі якої стояв єпископ. кілька єпархій об’єднувалися в архієпископство. на підтримку життєдіяльності церкви та духовенства вірники сплачували десяту частину від власних прибутків, тобто десятину.
християнська церква мала свою ієрархічну структуру. на вершині церковної піраміди був папа гамсокаа. другий, за папою, щабель у церковній ієрархії посідали архієпископи. за ними — єпископи, сходинкою нижче — абати, а ще нижче - священики (парохи)
абат (абатиса) - настоятель (настоятелька) монастиря; походить від давньоєврейського слова «абба», тобто «батько».
єпархія - територіальна одиниця, яка перебуває під церковним інням єпископа. у католицькій церкві вживається латинський термін — діоцеза.