«Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати бла-
гоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з крі-
посництва, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. В них
він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу
гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зу-
хвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваю-
чи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює
людей із слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми славу зна-
менитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще шкідливіші й не-
безпечніші. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорі-
нятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці
часи і про можливість існування України як окремої держави.
Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шевченка, і до
його віршів всі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не
діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористатися в своїх
задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на
перший погляд, а з другого, і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще
з 1837 p., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа
доводить, що Шевченко не належав до Україно-слов’янського товариства, а діяв
окремо, захоплюючись власною зіпсованістю. Проте за підбурливий дух і зу-
хвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з най-
важливіших злочинців...»
Объяснение:
«Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати бла-
гоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з крі-
посництва, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. В них
він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу
гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зу-
хвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваю-
чи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює
людей із слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми славу зна-
менитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще шкідливіші й не-
безпечніші. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорі-
нятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці
часи і про можливість існування України як окремої держави.
Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шевченка, і до
його віршів всі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не
діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористатися в своїх
задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на
перший погляд, а з другого, і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще
з 1837 p., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа
доводить, що Шевченко не належав до Україно-слов’янського товариства, а діяв
окремо, захоплюючись власною зіпсованістю. Проте за підбурливий дух і зу-
хвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з най-
важливіших злочинців...»
Объяснение: