Мене надзвичайно заінтригувала і захопила повість Ернеста Хемінгуея «Старий і море». Цей твір, здавалося б, має простий сюжет, який абсолютно не привертає уваги. Але, насправді, повість має глибокий філософський зміст з образами-символами, влучними тезами, які спонукають нас до роздумів. У творі постає багато проблем: відносини людини з природою, людини з людиною, самотність людини, її важка доля. Та, не зважаючи ні на що, автор оспівує волю, мужність, відвагу, буденне життя трударя, велич і силу людини.
У центрі твору старий Сантьяго, який займається риболовлею. Вік і тяжка праця далися взнаки чоловікові: «Старий був кощавий, виснажений, потилицю його поорали глибокі зморшки… Долоні… були посічені глибокими поперечними рубцями…». Залишили свій слід на Сантьяго і сонце, і море, і рибальські сітки. Але найбільше дивують і захоплюють читача очі Старого: «…вони мали колір моря і блищали весело й непереможно». Кажуть, що очі відображають душу людини , а вона в Сантьяго, як ми самі переконались, добра і щира. Герой жив у старій хатині, яка ледь стояла. Все його багатство складали стіл, стілець, ліжко і дві ікони, а на долівці рибалка розпалював вогнище для приготування їжі. Старий любив читати газети, захоплювався бейсболом. Другом і втіхою Сантьяго був хлопчик Манолін, який рибалив зі Старим. Та через невдачі чоловіка у морі батьки забрали малого на успішніший човен. Для Сантьяго настали важкі і самотні часи. Герой був пригнічений своїми поразками, відчував осуд і насмішки збоку, але найбільш за все прагнув довести Маноліну, що він «незвичайний старий», що він здатний на великі вчинки.
Старий сам відправляється у відкрите море на маленькому човнику зі своїми латаними сітками без їжі, лише з пляшкою води. Провівши кілька днів у морі, рибалка зловив величезного марліна. Він усім показав, що ще чогось вартий. Сміливістю, цілеспрямованістю і силою Сантьяго можна лише пишатися і захоплюватись. Гойдаючись на бірюзових хвилях під палючим сонцем, рибалка не відчував себе самотньо. Він любив природу в усіх її проявах і сприймав усі її примхи гідно.
Дивує і вражає ставлення Старого до своєї риби: « Рибо, я люблю тебе і дуже поважаю. Але все одно уб’ю…». Рибалка шкодує марліна, розмовляє з ним, каже, що вони наче дві сестри. Він знає, що мусить убити рибу, щоб вибороти своє місце під сонцем і довести спроможність і міць людини. Ключовою фразою у творі є слова Е. Хемінгуея: «Людину можна знищити, але не можна перемогти». Старий ставиться до риби як до гідного суперника і ні в якому разі не переважує шальку терезів на свій бік. Це дуже імпонує читачеві і зароджує в нього теплі, щирі почуття до героя. Старому жаль тварину, вони стали наче споріднені душі, але так влаштований світ, що людина домінує, завойовує, полює. Доля підкидає злий жарт рибалці, залишивши йому в кінці кінців один кісяк. Так, це жорстоко , недолуго, нікчемно, але це все ж перемога… перемога над собою і світом!
Велич і краса людини полягає у її умінні підкорювати природу і цим самим не шкодити їй, гідно і шанобливо носити звання ЛЮДИНА. Свідками втілення цих рис ми і стали у повісті «Старий і море». Під непоказною зовнішністю криється яскрава, вольова, мужня, витримана особистість. Образ Сантьяго – дзеркало безсмертної душі народу, непереможності і величності, символ мудрості і досвіду. ЖенщинаЯд написала с ошибками потому что не отлично знаю украинский.
Мене надзвичайно заінтригувала і захопила повість Ернеста Хемінгуея «Старий і море». Цей твір, здавалося б, має простий сюжет, який абсолютно не привертає уваги. Але, насправді, повість має глибокий філософський зміст з образами-символами, влучними тезами, які спонукають нас до роздумів. У творі постає багато проблем: відносини людини з природою, людини з людиною, самотність людини, її важка доля. Та, не зважаючи ні на що, автор оспівує волю, мужність, відвагу, буденне життя трударя, велич і силу людини.
У центрі твору старий Сантьяго, який займається риболовлею. Вік і тяжка праця далися взнаки чоловікові: «Старий був кощавий, виснажений, потилицю його поорали глибокі зморшки… Долоні… були посічені глибокими поперечними рубцями…». Залишили свій слід на Сантьяго і сонце, і море, і рибальські сітки. Але найбільше дивують і захоплюють читача очі Старого: «…вони мали колір моря і блищали весело й непереможно». Кажуть, що очі відображають душу людини , а вона в Сантьяго, як ми самі переконались, добра і щира. Герой жив у старій хатині, яка ледь стояла. Все його багатство складали стіл, стілець, ліжко і дві ікони, а на долівці рибалка розпалював вогнище для приготування їжі. Старий любив читати газети, захоплювався бейсболом. Другом і втіхою Сантьяго був хлопчик Манолін, який рибалив зі Старим. Та через невдачі чоловіка у морі батьки забрали малого на успішніший човен. Для Сантьяго настали важкі і самотні часи. Герой був пригнічений своїми поразками, відчував осуд і насмішки збоку, але найбільш за все прагнув довести Маноліну, що він «незвичайний старий», що він здатний на великі вчинки.
Старий сам відправляється у відкрите море на маленькому човнику зі своїми латаними сітками без їжі, лише з пляшкою води. Провівши кілька днів у морі, рибалка зловив величезного марліна. Він усім показав, що ще чогось вартий. Сміливістю, цілеспрямованістю і силою Сантьяго можна лише пишатися і захоплюватись. Гойдаючись на бірюзових хвилях під палючим сонцем, рибалка не відчував себе самотньо. Він любив природу в усіх її проявах і сприймав усі її примхи гідно.
Дивує і вражає ставлення Старого до своєї риби: « Рибо, я люблю тебе і дуже поважаю. Але все одно уб’ю…». Рибалка шкодує марліна, розмовляє з ним, каже, що вони наче дві сестри. Він знає, що мусить убити рибу, щоб вибороти своє місце під сонцем і довести спроможність і міць людини. Ключовою фразою у творі є слова Е. Хемінгуея: «Людину можна знищити, але не можна перемогти». Старий ставиться до риби як до гідного суперника і ні в якому разі не переважує шальку терезів на свій бік. Це дуже імпонує читачеві і зароджує в нього теплі, щирі почуття до героя. Старому жаль тварину, вони стали наче споріднені душі, але так влаштований світ, що людина домінує, завойовує, полює. Доля підкидає злий жарт рибалці, залишивши йому в кінці кінців один кісяк. Так, це жорстоко , недолуго, нікчемно, але це все ж перемога… перемога над собою і світом!
Велич і краса людини полягає у її умінні підкорювати природу і цим самим не шкодити їй, гідно і шанобливо носити звання ЛЮДИНА. Свідками втілення цих рис ми і стали у повісті «Старий і море». Під непоказною зовнішністю криється яскрава, вольова, мужня, витримана особистість. Образ Сантьяго – дзеркало безсмертної душі народу, непереможності і величності, символ мудрості і досвіду. ЖенщинаЯд написала с ошибками потому что не отлично знаю украинский.