Вели́ке кня́зівство Лито́вське, Руське і Жемайтійське — монархічна держава у Східній Європі середньовіччя і нового часу. Існувала в 1236–1795. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України, крайньої західної частини Росії, Придністров'ї Молдови, невеликої частини східної Польщі та невеликої частини східної Латвії.
Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство (католицький обряд). 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[5] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Вели́ке кня́зівство Лито́вське, Руське і Жемайтійське — монархічна держава у Східній Європі середньовіччя і нового часу. Існувала в 1236–1795. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України, крайньої західної частини Росії, Придністров'ї Молдови, невеликої частини східної Польщі та невеликої частини східної Латвії.
Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство (католицький обряд). 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[5] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.