Після смерті Ярослава Мудрого його троє найвпливовіших синів — Ізяслав, Святослав та Всеволод — утворили своєрідний тріумвірат. Впродовж двох десятиліть вони проводили спільну політику, підтримуючи єдність держави. Ярославичі обороняли країну від агресивних половців, протистояли сепаратистським тенденціям молодших князів. Проте після невдалої для Русі битви з половцями на р. Альта на Переяславщині (1068) та повстання киян незабаром у тріумвіраті почалися розбіжності. Відновити колишню єдність не вдалося навіть на з'їзді братів у Вишгороді (1072), де було прийнято "Правду Ярославичів", що значно розширювала "Руську Правду", зокрема замінивши давню родову помсту грошовим штрафом. Уже в 1073 р. Святослав з до Всеволода посів київський престол, а Ізяслав змушений був утекти до Польщі, а далі до Німеччини. З того часу Ярославичі по черзі княжили у Києві: Святослав у 1073—1076 рр., Ізяслав у 1076—1078 рр., Всеволод у 1078—1093 рр.
