У 1798 р. Іван Котляревський видав поему "Енеїда", вперше уживши українську народну мову як літературну.
Це була епохальна подія: вона поклала початок відродженню української мови, перетворенню її на літературну.
Справу І.Котляревського продовжили "Харківські романтики" - літературне об'єднання 20-40-х рр., створене студентами Харківського університету Левком Боровиковським, Амвросієм Метлинським, Олександром Корсуном та іншими.
Ідейним натхненником "харківських романтиків" був народознавець, письменник, режисер Григорій Квітка-Основ'яненко. Видавши у 1834 р. "Малоросійські повісті", він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори.
Активізації літературної творчості українською мовою сприяв професор Харківського університету (пізніше його ректор) Петро Гулак-Артемовський.
Наприкінці XVIII ст. - поч. XIX ст. помітно посилюється інтерес до української історії. Слава найвизначнішого твору вітчизняної історіографії цього періоду належить анонімній "Історії Русі в". Тривалий час вона поширювалася у рукописних списках і лише в 1846 р. вийшла друком. Автор, намагаючись відновити історичну справедливість, доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського народу на свободу і державу. Патріотична спрямованість "Історії Русів" зумовила її широку популярність і справила значний вплив на розвиток української історичної науки.
Слід відзначити і першу узагальнюючу працю з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822 р.), п'ятитомну "Історію Малоросії" Миколи Маркевича (1842-1843 рр.)
У другій пол. XIX ст. великий вплив на розвиток історичної науки справили Микола Костомаров, Володимир Антонович, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій. Наприкінці XIX ст. почалася дослідницька діяльність Михайла Грушевського.
Поряд із літературними й історичними дослідженнями важливою формою діяльності інтелігенції було вивчення українського фольклору. Вагомий внесок у його популяризацію зробили Микола Цертелєв, Михайло Максимович (перший ректор Київського університету), Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Йосип Бодянський.
Культурницька діяльність української інтелігенції справила значний вплив на піднесення національної свідомості народу, на активізацію процесів національного відродження.
У 1798 р. Іван Котляревський видав поему "Енеїда", вперше уживши українську народну мову як літературну.
Це була епохальна подія: вона поклала початок відродженню української мови, перетворенню її на літературну.
Справу І.Котляревського продовжили "Харківські романтики" - літературне об'єднання 20-40-х рр., створене студентами Харківського університету Левком Боровиковським, Амвросієм Метлинським, Олександром Корсуном та іншими.
Ідейним натхненником "харківських романтиків" був народознавець, письменник, режисер Григорій Квітка-Основ'яненко. Видавши у 1834 р. "Малоросійські повісті", він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори.
Активізації літературної творчості українською мовою сприяв професор Харківського університету (пізніше його ректор) Петро Гулак-Артемовський.
Наприкінці XVIII ст. - поч. XIX ст. помітно посилюється інтерес до української історії. Слава найвизначнішого твору вітчизняної історіографії цього періоду належить анонімній "Історії Русі в". Тривалий час вона поширювалася у рукописних списках і лише в 1846 р. вийшла друком. Автор, намагаючись відновити історичну справедливість, доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського народу на свободу і державу. Патріотична спрямованість "Історії Русів" зумовила її широку популярність і справила значний вплив на розвиток української історичної науки.
Слід відзначити і першу узагальнюючу працю з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822 р.), п'ятитомну "Історію Малоросії" Миколи Маркевича (1842-1843 рр.)
У другій пол. XIX ст. великий вплив на розвиток історичної науки справили Микола Костомаров, Володимир Антонович, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій. Наприкінці XIX ст. почалася дослідницька діяльність Михайла Грушевського.
Поряд із літературними й історичними дослідженнями важливою формою діяльності інтелігенції було вивчення українського фольклору. Вагомий внесок у його популяризацію зробили Микола Цертелєв, Михайло Максимович (перший ректор Київського університету), Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Йосип Бодянський.
Культурницька діяльність української інтелігенції справила значний вплив на піднесення національної свідомості народу, на активізацію процесів національного відродження.