. Із загостренням ситуації британський уряд поступово визнав міжнародний аспект північноірландського питання і правомірність участі Республіки Ірландія в його розв’язанні. Проблема викликала необхідність створення англо-ірландської договірної бази стосовно Північної Ірландії на нових засадах. Лондону довелося відмовитися від свого стереотипного сприйняття Північної Ірландії як невід’ємної частини Сполученого Королівства і традиційних заяв про те, що ольстерська проблема є виключно його внутрішнім питанням. Надання ірландському уряду консультативних повноважень стосовно долі католицької меншини на Півночі було нетиповим для залагодження внутрішніх питань сусідньої держави, однак дуже своєчасним і перспективним рішенням Великої Британії. В англо-ірландському діалозі щодо ольстерської проблеми можна виокремити три ключові події. Саннінгдейльська угода 1973 р. відкривала можливості для активнішої діяльності Республіки Ірландія в Ольстері і демонструвала бажання британського уряду співпрацювати з ірландським. Англо-ірландський договір 1985 р. розширював повноваження Республіки Ірландія в Ольстері. Угода великодньої п’ятниці 1998 р. сприяла усуненню головної, територіальної, суперечності між двома урядами.
