Модернізація промисловості на початку 20 століття стала основною метою політики багатьох держав світу. Саме від темпів модернізації залежало підвищення військової могутності, розширення експорту і зміцнення добробуту громадян. Модернізація країн у цей період була розділена на дві основні моделі органічного і наздоганяючого розвитку.
Модель органічного розвитку Така форма модернізації була притаманна США, Франції і Великобританії. Індустріальний розвиток в цих державах відбувалося поетапно і залежало від соціально економічних передумов. Так у Великобританії модернізація промисловості починалася з удосконалення важкого машинобудування.
На підприємствах встановлювалися нові верстати і двигуни. Обладнання з сталі і чавуну сприяло підняттю гірничої справи. Не відставали від модернізації і північні штати США, яких не торкнулися феодальні відносини, подібно південь держави.
На впровадження моделі органічного розвитку цим країнам знадобилося більше століття. Головною умовою модернізації було розширення зовнішнього і внутрішнього ринку. Важливим також було створення акціонерних товариств, які регулювали притоки банківського капіталу у виробництво.
Модель органічного розвитку модернізації була доступна тільки державам з політичною і соціальною стабільністю, з зміцнилася владою і наявністю великих промисловців. Така форма модернізації була прийнятна країнам, які спочатку стали на шлях промислового виробництва, як домінуючої сфери народного господарства.
Модель наздоганяючого розвитку Незважаючи на те, що такі держави як Росія, Німеччина, Австрія. Угорщина, Італія і Японія також володіли значно розвиненим мануфактурним виробництвом, їх прилучення до індустріального суспільства проходило вельми нерівномірно.
Негативну роль у цьому зіграла істотна обмеженість матеріальних ресурсів, а також внутрішні міжусобиці, викликані соціально – політичною нестабільністю в державах. Ініціатива модернізації промисловості в таких країнах виходила безпосередньо від уряду і була позбавлена підтримки, як самих великих підприємців, так і населення.
Головним стимулом модернізації виробництва в Російській імперії стала поразка в Кримській війні, яке викликало необхідність підвищення військового виробництва. Розпочаті відразу ж після кріпосної реформи, модернізація протривала аж до 20- х років 20 століття.
Протягом цього періоду, на індустріальному становленні відображалися всі політичні події в державі, через що цей процес безліч разів обривався. Стимулом модернізації Австро -Угорщини стало її поразка у військових діях з Пруссією.
Першою азіатською країною, що вступила на шлях модернізації промисловості, стала Японія. На відміну про багатьох держав, у процесі модернізації японської промисловості значну роль зіграла ідеологія.
Імператор зумів переконати населення в тому, що є земним посланником бога і виконує його пряму місію. Якщо спочатку народ активно протестував проти зміцнення промисловості, так як головний ставка у розвитку господарства робилася на аграрний сектор, то з часом він прийняв волю імператора.
Головною особливістю наздоганяючої моделі розвитку був тотальний контроль над процесом впровадження нових технологій з боку держави.
Модернізація промисловості на початку 20 століття стала основною метою політики багатьох держав світу. Саме від темпів модернізації залежало підвищення військової могутності, розширення експорту і зміцнення добробуту громадян. Модернізація країн у цей період була розділена на дві основні моделі органічного і наздоганяючого розвитку.
Модель органічного розвитку
Така форма модернізації була притаманна США, Франції і Великобританії. Індустріальний розвиток в цих державах відбувалося поетапно і залежало від соціально економічних передумов. Так у Великобританії модернізація промисловості починалася з удосконалення важкого машинобудування.
На підприємствах встановлювалися нові верстати і двигуни. Обладнання з сталі і чавуну сприяло підняттю гірничої справи. Не відставали від модернізації і північні штати США, яких не торкнулися феодальні відносини, подібно південь держави.
На впровадження моделі органічного розвитку цим країнам знадобилося більше століття. Головною умовою модернізації було розширення зовнішнього і внутрішнього ринку. Важливим також було створення акціонерних товариств, які регулювали притоки банківського капіталу у виробництво.
Модель органічного розвитку модернізації була доступна тільки державам з політичною і соціальною стабільністю, з зміцнилася владою і наявністю великих промисловців. Така форма модернізації була прийнятна країнам, які спочатку стали на шлях промислового виробництва, як домінуючої сфери народного господарства.
Модель наздоганяючого розвитку
Незважаючи на те, що такі держави як Росія, Німеччина, Австрія. Угорщина, Італія і Японія також володіли значно розвиненим мануфактурним виробництвом, їх прилучення до індустріального суспільства проходило вельми нерівномірно.
Негативну роль у цьому зіграла істотна обмеженість матеріальних ресурсів, а також внутрішні міжусобиці, викликані соціально – політичною нестабільністю в державах. Ініціатива модернізації промисловості в таких країнах виходила безпосередньо від уряду і була позбавлена підтримки, як самих великих підприємців, так і населення.
Головним стимулом модернізації виробництва в Російській імперії стала поразка в Кримській війні, яке викликало необхідність підвищення військового виробництва. Розпочаті відразу ж після кріпосної реформи, модернізація протривала аж до 20- х років 20 століття.
Протягом цього періоду, на індустріальному становленні відображалися всі політичні події в державі, через що цей процес безліч разів обривався. Стимулом модернізації Австро -Угорщини стало її поразка у військових діях з Пруссією.
Першою азіатською країною, що вступила на шлях модернізації промисловості, стала Японія. На відміну про багатьох держав, у процесі модернізації японської промисловості значну роль зіграла ідеологія.
Імператор зумів переконати населення в тому, що є земним посланником бога і виконує його пряму місію. Якщо спочатку народ активно протестував проти зміцнення промисловості, так як головний ставка у розвитку господарства робилася на аграрний сектор, то з часом він прийняв волю імператора.
Головною особливістю наздоганяючої моделі розвитку був тотальний контроль над процесом впровадження нових технологій з боку держави.