Нестор народився близько 1056 р., ймовірно, не у знатній родині, бо, ставши у 1073 р. ченцем Києво-Печерського монастиря, він не досяг високих постів, залишившись все життя дияконом. Після смерті князя Святополка, покровителя Києво-Печерського монастиря, був переведений до Видубицького монастиря. Помер після 1113 р. На честь давньоруського історика у 1873 р. в Києві було організовано Історичне товариство Нестора-літописця. Нестор був високоосвіченою людиною, добре знав візантійську літературу, володів широким світоглядом і глибиною мислення, літературними даруваннями. Ще у 80-ті роки уклав "Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського", а також, як вважають багато дослідників, "Читання про житіє і погублення ... Бориса і Гліба", творів, що заклали початок вітчизняній агіографічній літературі і мають суттєве значення для пояснення смисложиттєвих проблем, морального ідеалу діячів Київської держави.
Підсумком творчості Нестора є об'єднання роздрібленого матеріалу літописань і цілісне його осмислення відносно історії Руської землі у створеній ним редакції "Повісті врем'яних літ". Відповідно до гіпотези академіка О. Шахматова "Повісті врем'яних літ" передував "Початковий звід" (Початкове зведення), упорядкований в 70-ті роки XI ст. Никоном і відредагований вдруге в 90-ті роки ігуменом Києво-Печерської лаври Іоанном, який надав йому яскраво вираженої антикнязівської спрямованості і вигляду політичного памфлету. За свідченням М. Брайчевського, їм передував "Літопис Аскольда", який і є першим твором вітчизняної літератури (Літопис Аскольда. Передмова і реконструкція М. Брайчевського // Київ. — 1988. — № 2. — С. 140—-170). Л. В. Черемнін, якого підтримує Б. О. Рибаков, найдавнішим літописним зведенням вважає здійснене до 966 р. настоятелем Десятинної церкви Анастасієм Корсунянином зведення. До нас дійшла редакція, виконана ігуменом Видубецького монастиря Сильвестром, прибічником Володимира Мономаха, що переробив значну частину початкового зведення з тим, щоб зняти деяке вороже ставлення до Рюриковичів в редакції Іоанна. Нестор завершив роботу у 1110—1112 рр., доповнивши попередні літописи даними кінця XI — початку XII ст., що стало значним доповненням до писаної історії Русі. Редакція Сильвестра з доповненнями Нестора ввійшла до Лаврентіївського списку. Інші пізніші літописні зведення, здійснені в 1118 р. за велінням сина Володимира Мономаха Мстислава, дійшли до нас в Іпатіївському списку.
Нестор народився близько 1056 р., ймовірно, не у знатній родині, бо, ставши у 1073 р. ченцем Києво-Печерського монастиря, він не досяг високих постів, залишившись все життя дияконом. Після смерті князя Святополка, покровителя Києво-Печерського монастиря, був переведений до Видубицького монастиря. Помер після 1113 р. На честь давньоруського історика у 1873 р. в Києві було організовано Історичне товариство Нестора-літописця. Нестор був високоосвіченою людиною, добре знав візантійську літературу, володів широким світоглядом і глибиною мислення, літературними даруваннями. Ще у 80-ті роки уклав "Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського", а також, як вважають багато дослідників, "Читання про житіє і погублення ... Бориса і Гліба", творів, що заклали початок вітчизняній агіографічній літературі і мають суттєве значення для пояснення смисложиттєвих проблем, морального ідеалу діячів Київської держави.
Підсумком творчості Нестора є об'єднання роздрібленого матеріалу літописань і цілісне його осмислення відносно історії Руської землі у створеній ним редакції "Повісті врем'яних літ". Відповідно до гіпотези академіка О. Шахматова "Повісті врем'яних літ" передував "Початковий звід" (Початкове зведення), упорядкований в 70-ті роки XI ст. Никоном і відредагований вдруге в 90-ті роки ігуменом Києво-Печерської лаври Іоанном, який надав йому яскраво вираженої антикнязівської спрямованості і вигляду політичного памфлету. За свідченням М. Брайчевського, їм передував "Літопис Аскольда", який і є першим твором вітчизняної літератури (Літопис Аскольда. Передмова і реконструкція М. Брайчевського // Київ. — 1988. — № 2. — С. 140—-170). Л. В. Черемнін, якого підтримує Б. О. Рибаков, найдавнішим літописним зведенням вважає здійснене до 966 р. настоятелем Десятинної церкви Анастасієм Корсунянином зведення. До нас дійшла редакція, виконана ігуменом Видубецького монастиря Сильвестром, прибічником Володимира Мономаха, що переробив значну частину початкового зведення з тим, щоб зняти деяке вороже ставлення до Рюриковичів в редакції Іоанна. Нестор завершив роботу у 1110—1112 рр., доповнивши попередні літописи даними кінця XI — початку XII ст., що стало значним доповненням до писаної історії Русі. Редакція Сильвестра з доповненнями Нестора ввійшла до Лаврентіївського списку. Інші пізніші літописні зведення, здійснені в 1118 р. за велінням сина Володимира Мономаха Мстислава, дійшли до нас в Іпатіївському списку.