Реформи в Росії починалися неодноразово, але практично всі спроби не увінчалися успіхом. Головна причина цього полягає в тому, що періодично виникали при владі прагнення до змін зосереджувалася не на зміні суспільства, а на реформуванні держави. Інтереси людини ігнорувалися усіма реформами без винятку. Правила реформування в Росії зовсім інші, ніж у західному суспільстві. У Росії не існувало соціальної бази для реформаторства в силу панування традиційної культури, орієнтованої на ідеальну імперську владу. Щоб здійснити реформи, потрібно принаймні сформулювати їх кінцеву мету. Росія ж натомість завжди починала наслідувати країнам західного типу, з тим, щоб стати державою, здатним активно протистояти Заходу. Крім того, для реформи необхідно неедіновременное зусилля, їх реалізація передбачає досить тривалий цикл - 2-3 покоління - саме протягом цього терміну повністю змінюється стереотип свідомості людини. Поняття Росії в значній мірі ототожнювалося з Державою Російською. Саме розуміння російської, російської території після класичного періоду Київської Русі пов'язувалося з роботою державного зборів. В умовах слабкості або практичної відсутності громадянського суспільства реформи, які в Європі йшли знизу, від суспільства, як результат виходу на поверхню нових укладів, нових типів виробництв у боротьбі зі що склалися, - в Росії проводилися в інтересах влади перед обличчям зовнішньої і внутрішньої загрози, в Зокрема, з боку власного суспільства. Тому ці реформи здійснювалися насамперед через придушення суспільства, породивши феномен відчуження суспільства від влади. У Росії в наявності особливе, ні з чим не порівнянне розвиток, в якому рух вперед парадоксальним чином переплітається з придушенням свободи, а технічний та інший прогрес - з відчуженням суспільства від держави. Реформи Петра заморозили процеси емансипації приватної власності, особливо на самому масовому, селянському рівні. Підтвердження цьому - руйнування права приватного володіння землею внаслідок введення зрівняльного подушного (замість поземельного) податку на державних селян. З часом цей податок призвів до ліквідації приватного володіння, переділів землі громадою і до все зростаючого втручання держави у справи селян.
Правила реформування в Росії зовсім інші, ніж у західному суспільстві. У Росії не існувало соціальної бази для реформаторства в силу панування традиційної культури, орієнтованої на ідеальну імперську владу.
Щоб здійснити реформи, потрібно принаймні сформулювати їх кінцеву мету. Росія ж натомість завжди починала наслідувати країнам західного типу, з тим, щоб стати державою, здатним активно протистояти Заходу.
Крім того, для реформи необхідно неедіновременное зусилля, їх реалізація передбачає досить тривалий цикл - 2-3 покоління - саме протягом цього терміну повністю змінюється стереотип свідомості людини.
Поняття Росії в значній мірі ототожнювалося з Державою Російською. Саме розуміння російської, російської території після класичного періоду Київської Русі пов'язувалося з роботою державного зборів.
В умовах слабкості або практичної відсутності громадянського суспільства реформи, які в Європі йшли знизу, від суспільства, як результат виходу на поверхню нових укладів, нових типів виробництв у боротьбі зі що склалися, - в Росії проводилися в інтересах влади перед обличчям зовнішньої і внутрішньої загрози, в Зокрема, з боку власного суспільства. Тому ці реформи здійснювалися насамперед через придушення суспільства, породивши феномен відчуження суспільства від влади.
У Росії в наявності особливе, ні з чим не порівнянне розвиток, в якому рух вперед парадоксальним чином переплітається з придушенням свободи, а технічний та інший прогрес - з відчуженням суспільства від держави.
Реформи Петра заморозили процеси емансипації приватної власності, особливо на самому масовому, селянському рівні. Підтвердження цьому - руйнування права приватного володіння землею внаслідок введення зрівняльного подушного (замість поземельного) податку на державних селян. З часом цей податок призвів до ліквідації приватного володіння, переділів землі громадою і до все зростаючого втручання держави у справи селян.