Оновлення українського театру другої половини XIX століття
У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті України, а й здобув широку популярність далеко за її межами.
Однією з найважливіших умов, що забезпечили піднесення справді народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва, було братерське єднання передових діячів російської і української театральних культур.
Велику роль в становленні нового українського театру відіграв геніальний російський актор Михайло Семенович Щепкін (1788-1863). Початок театральної діяльності М. С. Щепкіна був безпосередньо пов'язаний з Україною, з першими творами нової української драматургії. Після вдалого дебюту на сцені в Курську Щепкін в 1818— 1822 pp. з великим успіхом виступав у Харкові, Полтаві, Києві. Разом з І. Котляревським М. Щепкін здійснював художнє керівництво Полтавським театром. За участю Щепкіна в 1819 р. були вперше поставлені на сцені п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", в яких він виконував ролі Макогоненка і Чупруна. Робота над сценічними образами Макогоненка і Чупруна була важливим етапом у формуванні реалістичної майстерності великого актора.
Участю у перших постановках п'єс Котляревського не обмежилась увага Щепкіна до української драматургії. Ставши згодом провідним актором Московського Малого театру, він багато зробив для популяризації "Наталки Полтавки" та "Москаля-чарівника" Г. П. Котляревського, а пізніше і "Шельменка-денщика" Г. Квітки-Основ'яненка. В українських ролях він дав високі зразки реалістичної акторської гри.
Оновлення українського театру другої половини XIX століття
У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті України, а й здобув широку популярність далеко за її межами.
Однією з найважливіших умов, що забезпечили піднесення справді народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва, було братерське єднання передових діячів російської і української театральних культур.
Велику роль в становленні нового українського театру відіграв геніальний російський актор Михайло Семенович Щепкін (1788-1863). Початок театральної діяльності М. С. Щепкіна був безпосередньо пов'язаний з Україною, з першими творами нової української драматургії. Після вдалого дебюту на сцені в Курську Щепкін в 1818— 1822 pp. з великим успіхом виступав у Харкові, Полтаві, Києві. Разом з І. Котляревським М. Щепкін здійснював художнє керівництво Полтавським театром. За участю Щепкіна в 1819 р. були вперше поставлені на сцені п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", в яких він виконував ролі Макогоненка і Чупруна. Робота над сценічними образами Макогоненка і Чупруна була важливим етапом у формуванні реалістичної майстерності великого актора.
Участю у перших постановках п'єс Котляревського не обмежилась увага Щепкіна до української драматургії. Ставши згодом провідним актором Московського Малого театру, він багато зробив для популяризації "Наталки Полтавки" та "Москаля-чарівника" Г. П. Котляревського, а пізніше і "Шельменка-денщика" Г. Квітки-Основ'яненка. В українських ролях він дав високі зразки реалістичної акторської гри.