Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1570–1622) походив зі шляхетського православного роду з-під Самбора (тепер Львівщина). Здобув освіту в Острозькій академії. Запорозьким гетьманом став 1600-го. Сучасники про нього писали, що ”змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускав, з негодою боротися витривалістю; легко переносити всяку тяготу, голод, труд, не боятися ворога і в небезпеці проявляти мужність”. Гетьман тримав військо в дисципліні — сам обходив вартових. Мало спав, і, наголошують очевидці, ніколи не напивався п’яним, як це водилося серед козаків. Також відзначають, що був він ”скупим на слова” — тобто мовчазним. Хоча, за потреби, міг виголосити промову. Сагайдачний уславився передусім морськими походами на турецькі володіння.Один із найгеніальніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, захисник української культури і духовності, поборник освіти — він був людиною Відродження. Як і інші ренесансні особистості, Петро Сагайдачний піднісся до найвищих щаблів тодішньої освіченості, був титаном' духу і думки, людиною могутніх пристрастей, кипучої, невтримної енергії. На українському грунті така особа найповніше могла себе виявити передусім у визвольній боротьбі, яка протягом XVI-XVIIстоліть набула значення найважливішої життєвої проблеми і від розв'язання якої залежала доля і нашого краю, і йьго народу.] Турецько-татарські загарбники загрожували йому геноцидом, фізичним винищенням; шляхецька Польща — духовним спустошенням, що призвело б до загибелі української нації. Отже, тому народ, не маючи власної держави, мобілізував усі свої матеріальні й духовні можливості та історичні резерви і сформував козацтво — потужні збройні сили — одну з ознак держави. Козацтво створило Запорозьку Січ, яка розвинулася у політичний і військовий центр усієї України.
