У християнській Європі у середні віки (У-ХУ ст.) слово '"географія" зникло з лексикону. Увесь навколишній світ люди населяли фантастичними істотами, науковий горизонт звузився до найближчих монастирів. Однак розвиток науки не припинявся. Спадкоємцями античних знань стали араби, які торгували з країнами Сходу, Середземномор'я та Африки. Арабські вчені вивчали і перекладали наукові праці античних авторів. «Описання світу» Ананія Ширакаці, що більше відоме як «Вірменська географія», є не що інше, як творче переосмислення «Географії» Птолемея. На арабську мову перекладалася значна частина наукової спадщини стародавніх греків, а також видатні пам"ятки індійської, сирійської та іранської науки. На арабській мові писалися наукові праці учених різних народів. Арабські вчен гали за природою і зробили багато висновків про клімат, а саме: описали мусони, формування хмар, запропонували ділити Землю на 14 кліматичних районів, запримітили зміну клімату з довготою, створили Атлас клімату. Вони також вивчали особливості утворення рельєфу під дією зовнішніх факторів, тощо.
Ібн Баттута - це один з найвидатніших мандрівників того часу. За свого життя він відвідав Аравійський півострів, Ефіопію, Червоне море. Багдад, Персію, землі Причорноморя і через степи Росії потрапив у Бухару та Самарканд, а через гори Афганістану - в Індію.
Він також перетнув Сахару аж до Тімбукту та східну Африку до 10° пд. ні. і довів, що «жарка зона» заселена.
Значні географічні досягнення були і в Китаї. Китайці першими у світі здійснили перепис населення, першими почали проводити систематичн за погодою, створили опадомір, описали кругообіг води у природі, склали теорію формування річкових заплав та описали процеси руйнування гір. Крім того, вони перетнули Тибет і Гімалаї, проклали морські шляхи на захід і схід та інтенсивно розвивали картографію.
У Європі велика роль у відкритті земель належала паломникам, купцям, учасникам хрестових походів. Так, Марко Поло ще юнаком у 1271 р. відправився разом з батьком і дядьком у тривалу подорож до Китаю і залишився там на 17 років. У 1295 році, повернувся додому але потрапив,у Генуезьку фортецю, де й продиктував одному з в'язнів свою "Книгу", в якій детально описується Китай, згадується Японія, Мадагаскар, доводиться, що південніше екватора є поселення людей. Книга мала велике значення для усіх наступних подорожей, зокрема для подорожі Колумба.
У християнській Європі у середні віки (У-ХУ ст.) слово '"географія" зникло з лексикону. Увесь навколишній світ люди населяли фантастичними істотами, науковий горизонт звузився до найближчих монастирів. Однак розвиток науки не припинявся. Спадкоємцями античних знань стали араби, які торгували з країнами Сходу, Середземномор'я та Африки. Арабські вчені вивчали і перекладали наукові праці античних авторів. «Описання світу» Ананія Ширакаці, що більше відоме як «Вірменська географія», є не що інше, як творче переосмислення «Географії» Птолемея. На арабську мову перекладалася значна частина наукової спадщини стародавніх греків, а також видатні пам"ятки індійської, сирійської та іранської науки. На арабській мові писалися наукові праці учених різних народів. Арабські вчен гали за природою і зробили багато висновків про клімат, а саме: описали мусони, формування хмар, запропонували ділити Землю на 14 кліматичних районів, запримітили зміну клімату з довготою, створили Атлас клімату. Вони також вивчали особливості утворення рельєфу під дією зовнішніх факторів, тощо.
Ібн Баттута - це один з найвидатніших мандрівників того часу. За свого життя він відвідав Аравійський півострів, Ефіопію, Червоне море. Багдад, Персію, землі Причорноморя і через степи Росії потрапив у Бухару та Самарканд, а через гори Афганістану - в Індію.
Він також перетнув Сахару аж до Тімбукту та східну Африку до 10° пд. ні. і довів, що «жарка зона» заселена.
Значні географічні досягнення були і в Китаї. Китайці першими у світі здійснили перепис населення, першими почали проводити систематичн за погодою, створили опадомір, описали кругообіг води у природі, склали теорію формування річкових заплав та описали процеси руйнування гір. Крім того, вони перетнули Тибет і Гімалаї, проклали морські шляхи на захід і схід та інтенсивно розвивали картографію.
У Європі велика роль у відкритті земель належала паломникам, купцям, учасникам хрестових походів. Так, Марко Поло ще юнаком у 1271 р. відправився разом з батьком і дядьком у тривалу подорож до Китаю і залишився там на 17 років. У 1295 році, повернувся додому але потрапив,у Генуезьку фортецю, де й продиктував одному з в'язнів свою "Книгу", в якій детально описується Китай, згадується Японія, Мадагаскар, доводиться, що південніше екватора є поселення людей. Книга мала велике значення для усіх наступних подорожей, зокрема для подорожі Колумба.