Нині в Україні пробують відродити вільний козацький дух. Доба козацтва є чатиною героїчного минулого нашого народу. В козацтві проявився волелюбство наших предків, тому ця частина історії нашого народу заслуговує знати про себе більше.Козаками себе називали вільні люди-втікачі. Свої укріплення козаки будували на дніпровських островах. Вони продавали, купували різні товари: рибу, хутро, мед. Свої поселення обгороджували укріпленнями з січених колод. Звідси й пішла назва Січ. Оскільки козацькі фортеці будувалися за Дніпровими порогами, то місцину назвали Запорожжям. Потім козаки утворили власну державу – Запорозьку Січ. Туди можна було передати звістку про наближення ворога. Охороняли козаки свої володіння навіть з річок. Козацьке військо називалося кошем. Поділялося воно на загони – курені. На чолі коша стояв отаман, який мав булаву. Отамана, писаря, суддю обирали на військових радах. Голосували козаки підкиданням шапок угору. Довіряють запропонованому – шапки летять угору, ні – то ніхто й не ворухнеться. Великий козацький майдан, де збиралася рада, оточували курені, в яких мешкали козаки. Вони будувалися дуже легко: з лози, дерев’яних колод, очерету. Поряд з Січчю завжди стояла церква. Одягалися козаки дуже просто. Носили сорочки, шаровари, чоботи, свити, жупани. Голову голили, залишали тільки оселедець. А ще кожен козак мав вуса. Жінки в Січ не пускалися. Якщо загубив шаблю
