Абсолютна монархія в Німеччині, порівняно з іншими західноєвропейськими країнами, мала певні особливості.Полягали вони, передусім, у тому, що цей абсолютизм встановлювався на загальному тлі феодальної роздробленості, тож абсолютна монархія утвердилася не в масштабах усієї держави, а нарівні окремих князівств. Утвердження абсолютизму було не наслідком тимчасової рівноваги сил дворянства та буржуазії, а проявом повного панування реакційних сил, перемоги реакції над буржуазним рухом і підкорення слабкої німецької буржуазії волі князів. Князівський абсолютизм був реакційним явищем. Якщо в Англії та Франції перехід до абсолютної монархії забезпечив створення централізованих держав, то в Німеччині княжий абсолютизм ще більше закріпив економічну й політичну роздробленість країни, гальмував її розвиток. Князі, фактично, перетворилися на незалежних правителів, звільнилися від військового обов'язку, зовсім не сплачували імператорові податків. Наймогутніші з них (курфюрсти) присвоїли собі право обирати імператора. Імператорська влада втратила значення єдиного загальнодержавного центру, перетворилася на почесне звання. Рейхстаг уже не мав свого колишнього значення. Імператорський суд став безсилим у боротьбі з територіальними князями.
